Який порядок укладення договору про припинення виплати аліментів? Чи звільняє такий договір від сплати додаткових витрат на дитину? Розглянемо основні правила та необхідні документи для укладення такого правочину.

Утримання дитини є одним з обов'язків, який покладається на батьків незалежно від того, чи перебувають чоловік та жінка у шлюбі, чи сім'я припинила своє існування. Закон презюмує, що таке утримання має здійснюватися обома батьками самостійно та добровільно, проте на практиці цей обов'язок іноді потребує примусу та юридичного вираження чи то у рішенні суду, чи у відповідному договорі між батьками, спрямованому на захист майнових прав дитини.

Одним із способів захисту прав дитини на утримання є договір про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (далі — договір). Цей договір спрямований на забезпечення матеріального благополуччя дитини у вигляді разової дії (шляхом передання нерухомого майна) замість щомісячного виконання обов'язку по утриманню шляхом сплати аліментів.

Сторони договору

Порядок та особливості укладення зазначеного договору передбачений ст. 190 Сімейного кодексу України (далі — СКУ).

Першочергово слід звернути увагу на суб'єктний склад правовідносин, який дає можливість відповісти на питання щодо визначення сторін договору. Ч. 1 ст. 190 СКУ регламентує, що він укладається між батьками — тим, з ким проживає дитина, а також тим з батьків, який проживає окремо. Логічно, що особою, яка звільняється від сплати аліментів, у цьому випадку є останній, оскільки саме з нього можуть стягуватися аліменти відповідно до ст. 181 СК України. Окремо слід звернути увагу на те, що у випадку досягнення 14 років саме дитина бере участь в укладенні договору замість того з батьків, з ким вона проживає.

За цим правочином відбувається набуття дитиною права власності на нерухоме майно в рахунок звільнення від сплати аліментів на утримання дитини. При цьому закон окремо зазначає про те, що набувачем
права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той з батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. Як правило, батьки обирають другий варіант набуття права власності, за яким передбачається часткова власність дитини та одного з батьків. У такому випадку батьки ставлять за мету убезпечити дитину від вибуття майна з її власності через ті чи інші необачні дії.

Окремо слід звернути увагу на те, що право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. На практиці дія, внаслідок якої право власності реєструється на ім'я дитини чи на ім'я дитини та одного з батьків, має місце у день укладення договору.

Дозвіл органу опіки та піклування

Варто зауважити, що укладення договору здійснюється з дозволу органу опіки та піклування та підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання цих умов матиме наслідком нікчемність договору.

Загалом отримання дозволу органу опіки та піклування є одним з першочергових завдань на етапі, коли між батьками досягнуто домовленості щодо суттєвих умов договору. При цьому процедура отримання дозволу передбачає звернення до районної державної адміністрації за місцем проживання дитини з визначеним переліком документів та заявами батьків, на підставі яких приймається рішення щодо надання чи відмови у наданні дозволу на укладення такого договору. Орган опіки та піклування може відмовити у випадку, якщо вбачається порушення прав та інтересів дитини.

Слід зауважити, що нерухомим майном, яке розглядається у межах вказаного правового механізму, може бути житловий будинок, квартира, земельна ділянка тощо. Закон не визначив вичерпного переліку майна, право власності на яке може бути набуте у контексті припинення права на аліменти.

Виплата додаткових витрат на дитину

Наслідком укладення такого договору є те, що той з батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується утримувати її. Водночас той з батьків, хто проживає окремо, не звільняється від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину у розумінні ст. 185 СКУ. Під додатковими слід розуміти витрати, викликані особливими обставинами — розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо. Знову-таки, законом не передбачено вичерпного переліку таких витрат, а судова практика свідчить про те, що суд у кожному конкретному випадку визначає, чи належать зазначені у позові витрати до додаткових.

Повертаючись до питання першочергового захисту прав та інтересів дитини, слід акцентувати увагу на тому, що законом передбачено окремі переваги щодо укладення договору про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, які стосуються збереження такого майна. Так, на майно, одержане за таким договором, не може бути звернено стягнення. Крім того, одержане дитиною за цим договором майно може бути відчужене до досягнення нею повноліття лише з дозволу органу опіки та піклування.

Таким чином, дитина, втрачаючи право на отримання щомісячного утримання у вигляді аліментів та набуваючи майно, отримує додаткову гарантію убезпечення такого майна від ризиків, пов'язаних з недобросовісними діями батьків та/або третіх осіб.

Наслідки розірвання договору чи визнання його недійсним

Поряд з гарантіями, які передбачені для захисту прав та інтересів дитини, законодавець визначив і гарантії відчужувача за договором, тобто того з батьків, хто передає майно. Зокрема, передбачено, що укладений відповідно до ст. 190 СКУ договір визнається недійсним за вимогою відчужувача нерухомого майна у разі виключення його імені як батька з актового запису про народження дитини. У такому разі право власності відчужувача на нерухоме майно відновлюється. Вказаний механізм є логічним, оскільки права та обов'язки батьків та дітей ґрунтуються на понятті походження дітей від батьків. Відповідно, у випадку, якщо засвідчення такого походження анулюється, права та обов'язки батьків не виникають.

Крім того, законодавець передбачив важіль впливу на того з батьків, з яким проживає дитина, який, як зазначено вище, зобов'язаний здійснювати повне утримання неповнолітнього. Зокрема, у разі невиконання тим з батьків, з ким проживає дитина, обов'язку по її утриманню відчужувач майна має право у судовому порядку розірвати укладений договір. Вказане положення, знову-таки, убезпечує дитину від маніпуляцій, дисциплінуючи усіх учасників правовідносин.

Необхідно зауважити, що договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно не може бути за своєю суттю та правовими наслідками замінений договором дарування, купівлі-продажу чи іншим договором, укладеним на ім'я дитини. Будь-який інший правочин матиме наслідком набуття права власності на ім'я дитини, проте не звільнятиме того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від обов'язку сплачувати аліменти. Вказана позиція знайшла відображення у межах існуючої судової практики (наприклад, у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 р. у цивільній справі №712/4702/19). Так само усі інші правочини не передбачають гарантій, визначених ст. 190 СКУ, щодо заборони звернення стягнення на майно та прав відчужувача на захист як своїх прав та законних інтересів, так і інтересів дитини у випадку неутримання її іншим з батьків.

Таким чином, договір, про який йдеться у цій статті, є одним з дієвих позасудових механізмів врегулювання питання утримання дитини шляхом передання нерухомого майна у власність останньої. При цьому вказаний механізм вирізняється численними гарантіями збереження такого нерухомого майна, що забезпечує максимальний захист дитячих майнових прав.