Публікації
Арбітрабельність спорів в Україні: рух по низхідній

Арбітрабельність спорів є передумовою стабільності та підтримки арбітражу в Україні. Не секрет, що національні суди хочуть залишати у своїй компетенції велику частину господарських спорів, відповідно, вони відстоюють розширення переліку неарбітрабельних спорів. Натомість, арбітражна спільнота виборює звуження кола неарбітрабельних спорів та надання широких можливостей сторонам передавати спори на розгляд арбітражу. Відповідно, арбітрабельність створює поле конкуренції між судовим та арбітражним вирішенням спорів.

Як віднайти межу для забезпечення балансу між захистом державних інтересів та правом сторін передати вирішення спору до комерційного арбітражу? Відповідь на дане питання складно віднайти, однак існують певні рупорні точки, від яких потрібно відштовхуватись встановлюючи неарбітрабельність спору на законодавчому рівні.

По-перше, це відсутність поспішного та передчасного припущення, що спір є неарбітрабельним. Законотворці повинні виходити з того, що будь-який спір може бути арбітрабельним. Лише розглядаючи спір через призму арбітражного вирішення, можна встановити обмежене коло спорів, які не можуть бути арбітрабельними.

По-друге, будь-яке перетягування канатів між судовим та арбітражним вирішенням спорів повинно виправдовуватись об’єктивними факторами неможливості розгляду певного спору в арбітражі або неефективністю такого розгляду.

Аналізуючи фактори арбітрабельності спорів потрібно відповісти на ряд запитань:

  • Чи буде арбітражний розгляд спору ефективним механізмом його вирішення?
  • Чи стосуватиметься винесене рішення інтересів третіх сторін, чи обов’язкова присутність третіх сторін під час вирішення спору та необхідність врахування їхньої думки?
  • Чи зможе арбітражний трибунал надати ефективний спосіб захисту у спорі?
  • Проблемні питання, які можуть виникнути з подальшим визнанням та виконанням арбітражного рішення. Наприклад, чи пов’язаний спір з необхідністю вчинення певних реєстраційних дій?
  • Чи зможе арбітражний трибунал надати спосіб захисту, який передбачений законом у таких випадках?

Одягаючи ці критерії на потенційний спір, ми можемо окреслити те невелике коло спорів, які об’єктивно не можуть бути арбітрабельними.

Міжнародний підхід

З плином часу тренди визначення арбітрабельність спору суттєво змінюються, що, безумовно, пов’язано зі сприянням розвитку арбітражу у всьому світі. Як правило, у кожній країні на законодавчому рівні або у судовій практиці встановлюється чіткий обмежений перелік спорів, які є неарбітрабельними.

При цьому, законодавчо встановлений перелік неарбітрабельних спорів є абсолютно релевантним у випадку обрання внутрішніх арбітражних інституцій для вирішення спору.

Однак, якщо спір є міжнародним, арбітрабельність може встановлюватись з урахуванням його міжнародного характеру, інтерпретації права, що застосовується до арбітражного застереження та інших факторів.

Пропоную розглянути еволюцію визначення арбітрабельності спорів на прикладі іноземних країн.

Німеччина

У Німеччині використовується загальне визначення арбітрабельних спорів. На вирішення арбітражу може бути переданий будь-який спір, що включає «економічний інтерес». Поняття «економічний інтерес» є широким, тому будь-яка майнова вимога може бути арбітрабельною. При цьому, на законодавчому рівні встановлюється вузький перелік спорів, які не можуть бути арбітрабельними, зокрема, спори, які стосуються антимонопольного законодавства, трудові, сімейні, кримінальні та інші.

Англія

Оскільки Англія є країною загального права, історично у англійському статутному праві не закріплено визначення арбітрабельності спорів або конкретного переліку арбітрабельних спорів. Як правило, арбітрабельність спору у Англії вирішується індивідуально у кожній справі, враховуючи фактичні обставини справи. Ключові критерії визначення арбітрабельності закладені у рішенні Fulham Football Club (1987) Ltd v Richards [2011] EWCA Civ 855, керуючись якими, суд повинен враховувати, чи стосується спір прав третіх осіб та чи зачіпає публічні інтереси. Наприклад, судова практика включає до переліку неарбітрабельних трудові спори, сімейні, та спори, що виникають у процесі банкрутства.

Україна

В Україні історично використовувалось широке визначення спорів, які можуть бути передані на розгляд арбітражу. Редакція Арбітражного-процесуального Кодексу від 06.11.1991 року ст.12 не передбачала жодних виключень щодо спорів, що могли передаватись на розгляд третейським судам/арбітражам.

З розвитком інституту третейських суддів в Україні та становлення арбітражу, ст. 12 поступово розширювали, включаючи до неї перелік спорів, які не можуть передаватись на вирішення арбітражу.

Спершу, під виключення потрапили спори щодо визнання недійсними актів ненормативного  характеру  та спорів,  що  виникають  при  укладанні,   зміні,   розірванні   та виконанні  господарських  договорів,  заснованих   на   державному замовленні. Згодом у цей перелік виключень додали корпоративні спори.

Справжня революція у питаннях арбітрабельності спорів відбулась з прийняттям нової редакції ГПК України у 2017 році.  Кодекс був доповнений новими статтями 20 та 22 з визначенням широкого кола спорів, які є неарбітрабельними.

З одного боку, ч. 1 ст. 22 ГПК закріплює, що спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на розгляд третейського суду та міжнародного комерційного арбітражу.

Виходячи з цього, усі спори, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, потенційно можуть бути предметом арбітражного розгляду.

Однак, з іншого боку, ст. 20 та 22 ГПК виключають значну кількість спорів з кола арбітрабельних. Зокрема, не можуть передаватись на вирішення арбітражу: спори, що виникають з корпоративних відносин, за винятком договорів між юридичною особою та її учасниками, що містять арбітражне застереження; спори до боржника стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство; справи у спорах про захист ділової репутації та інші.

Без сумніву, положення ст. 20 та 22 ГПК потребують доопрацювання з метою розширення кола арбітрабельних спорів. Наприклад, включення спорів проти компанії, що перебуває у процедурі банкрутства до числа неарбітрабельних, надає можливість боржнику уникати відповідальності за невиконання господарських зобов’язань.

Що ж відбувається у судовій практиці?

Виходячи з аналізу судової практики, можна зробити висновок про формування достатньо уніфікованого підходу до питань арбітрабельності.

В цілому, суди вищих інстанцій займають однакову позицію, що перевірка арбітрабельності спору на етапі розгляду заяви про визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень є обов’язком національних судів, а не правом. Тобто, суди зобов’язані перевірити питання арбітрабельності спору, навіть якщо сторона захисту не піднімає його.

Зокрема, Верховний Суд  у рішенні від 27 червня 2018 року у справі № 519/15/17 пояснив, що у процесі визнання та виконання рішення міжнародного арбітражу, українські суди зобов'язані перевірити, чи є підстави для відмови відповідно до статті V (2) Нью-Йоркської конвенції:

«Під час вирішення питання про визнання рішення іноземного суду та надання дозволу на його виконання на території України суди мають встановити арбітрабельність спорів за законодавством України, тобто можливість передання спору на розгляд арбітражу/третейському суду, відсутність будь-яких перешкод цьому. Такі правила передбачені й підпунктом (а) пункту 2 статті V Нью-Йоркської конвенції. Оцінюючи, чи є спір арбітрабельним, необхідно враховувати суб'єктний склад учасників спору та предмет спору. Дослідження наведених питань є не стільки правом, скільки безпосереднім обов'язком суду держави, в якій заявлено клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилом частини другої статті V Нью-Йоркської конвенції»

У випадку, коли питання арбітрабельності спору є спірним, суди враховують фактичні обставини спору, сторін, арбітражну угоду й часто застосовують індивідуальний підхід до тлумачення норм права та вирішення питання арбітрабельності.

Справа Viber Media S.a.r.l.

Цікавим та показовим щодо підходу українського суду до визначення арбітрабельності спору є рішення Апеляційного суду Одеської області від 6 грудня 2018 року у справі № 522/426/17 за позовом фізичної особи до  компанії Viber Media S.a.r.l. про відшкодування збитків.

Вимога базувалась на типових «Умовах використання Viber», які включали арбітражне застереження про вирішення спорів в арбітражі згідно JAMS Streamlined Arbitration Rules з місцем розгляду у м.Нью-Йорк та за правом Нью-Йорка.

До початку розгляду справи по суті Viber подала заяву про залишення позову без розгляду у зв’язку з наявністю дійсного арбітражного застереження. Позивач заперечив проти цієї заяви та наполягав на продовженні розгляду справи у суді, серед іншого, посилаючись на ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітражний суд» та ЗУ «Про третейський суд», які не передбачають можливості передачі спору з фізичною особою на розгляд арбітражу.

Вирішуючи справу, суд провів чітку межу між критеріями арбітрабельності спорів згідно ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» та випадками, коли спір переданий на розгляд іноземного арбітражу. Суд встановив, якщо місце арбітражу знаходиться за межами України, український суд, який розглядає заяву, не повинен брати до уваги арбітрабельність певних спорів за законодавством України.

Суд відхилив аргументи позивача щодо неарбітрабельності спору виходячи з положень ЗУ «Про третейський суд», оскільки сторони передали спір на вирішення іноземного арбітражу. Відповідно питання арбітрабельності спору повинно вирішуватись згідно з положеннями права, що застосовується до арбітражної угоди, у даному випадку, права Нью-Йорка. У підсумку, суд залишив позовну заяву без розгляду у зв’язку з необхідністю передання спору на розгляд іноземного арбітражу.

Plaske SA vs Укрзалізниця

Заслуговує на увагу рішення ВС від 4 квітня 2019 року у справі № 824/207/2018 за позовом Plaske SA про скасування арбітражного рішення винесеного МКАС при ТПП України.

Спір виник на основі договору про надання транспортних послуг, укладеного між ПАТ «Укрзалізниця» та Plaske SA. ПАТ «Укрзалізниця» вимагало повної оплати наданих транспортних послуг компанією Plaske SA. 17 травня 2018 року МКАС при ТПП України виніс рішення на користь ПАТ «Укрзалізниця» та зобов’язав Plaske SA оплатити повну вартість наданих послуг.

Plaske SA звернулась до суду з вимогою скасувати арбітражне рішення МКАС при ТПП України, мотивуючи неарбітрабельністю спору, що був переданий на вирішення арбітражу.

Plaske SA, аргументувала, що ПАТ «Укрзалізниця», будучи державною компанією уклало договір про надання транспортних послуг в рамках виконання своїх делегованих повноважень, тому спір є неарбітрабельним та повинен розглядатись адміністративним судом.

Верховний суд відхилив ці аргументи та встановив, що спір виник на основі господарського договору про надання послуг та має цивільно-правову природу. ПАТ «Укрзалізниця» не здійснювало свої делеговані повноваження під час укладення та виконання договору. Даний спір відповідає критеріям арбітрабельності згідно положень ГПК, тому арбітражне рішення МКАС при ТПП України від 17 травня 2018 року залишається в силі.

Висновок

Дана судова практика демонструє проблеми широкого визначення неарбітрабельних спорів, які передбачені положеннями діючого законодавства. Спір, якому можна присвоїти ярлик неарбітрабельності, несе ризик складного арбітражного розгляду з можливістю подальшого судового оскарження винесеного арбітражного рішення, що суттєво збільшує вартість та тривалість всього арбітражного процесу і демотивує сторін звертатись до арбітражу.

Для подальшого розвитку і підтримки арбітражу в Україні, безумовно, необхідно звузити перелік неарбітрабельних спорів, що можливо реалізувати лише за умови досягнення компромісу між конкуруючими інтересами національних судів та арбітражу в Україні.

Ірина Мороз, партнерка AGA Partners (ексклюзивно для "Юридичної газети")

28.09.21