Партнер Ірина Мороз виражає своє бачення стосовно поділу дітей при розлученні в статті BBC News.

Посилання на джерело

В нашому матеріалі увага зосереджена саме на особливостях поділу корпоративних прав між подружжям (ТОВ, ПП, ФОП), які підлягають поділу між подружжям, але з нюансами, як зауважив автор.

Судова практика не дає однозначних відповідей. Вона, як заведено в нашій країні, є вкрай різноманітною та суперечливою.

ТОВ. Все ж «так» чи «ні»?

Пункт 28 славнозвісної Постанови Пленуму 2007 року передбачає, що вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Втім, якщо такий вклад зроблено коштом спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних прибутків. У разі ж використання одним із подружжя спільних коштів без відома чи дозволу іншого з подружжя, останній має право на компенсацію вартості його частки.

Тобто, фактично частка не ділиться, проте інший із подружжя може претендувати на гроші, джерелом яких буде частина виплачених дивідендів або вартості частки.

Варто підкреслити, що такий підхід Пленуму невідворотно знайшов свій відбиток у подальшій судовій практиці. Суди касаційної інстанції при вирішенні справ дотримуються саме такого підходу: якщо один із подружжя є учасником господарського товариства та вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів, то переходить воно до власності цього підприємства. В іншого ж із подружжя речове право трансформується в зобов’язальне право. Сутність останнього полягає у праві вимагати виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя чи половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Нагадаю, що під час розгляду такої категорії справ суди будуть звертати особливу увагу на три критерії, з огляду на які майно може бути віднесене до спільної сумісної власності подружжя: 1) час, 2) джерело та 3) мета набуття такого майна.

Пропоную звернути увагу на вельми цікаве рішення суду апеляційної інстанції — справа опинилася там після її вирішення ВСУ.

Суд зробив такі висновки:

1. «…господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом».

2. «Вклади, внесені під час перебування у шлюбі одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, до статутного капіталу цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільне майно трансформується в інший об’єкт — право вимоги на виплату частини вартості частки учасника у статутному капіталі товариства».

3. «Відповідно до ч. 8 ст. 24 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника».

4. «Отже, ОСОБА_6 має право на виплату не 1/2 частини внеску, а 1/2 частини ринкової вартості часток ОСОБА_3 у статутному капіталі ТОВ «Платон СВ» і ТОВ «Лідер ВМС», визначеної станом на час вирішення питання про поділ».

Тобто, вимога у такій категорії спорів має стосуватися саме виплати певної частини ринкової вартості частки, визначеної на час вирішення питання про поділ. Це також кореспондує з п. 22 постанови Пленуму 2007 року, коли при недосягненні згоди щодо вартості майна необхідно виходити «з дійсної його вартості на час розгляду справи».

Такий підхід може бути справедливим — частка та господарське товариство залишаються незмінними, один із подружжя отримує належну грошову компенсацію.

ПП. «Так сказав Конституційний суд»

Тут все коротко та зрозуміло. Згідно з рішенням Конституційного Суду України (далі — КСУ) від 19 вересня 2012 року у справі N 17-рп/2012 статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втім, доречно згадати про так звану презумпцію спільності* права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Чому це важливо?

ВСУ нещодавно** підкреслив, що «факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об’єктом права особистої приватної власності одного з подружжя».

Тобто, найголовніший аспект — це джерело набуття майна. У випадку, коли «статутний капітал приватного підприємства, сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності, частка у статутному капіталі пропорційна частці в майні підприємства».

Тобто, за замовчуванням, майно ПП — це спільна сумісна власність і саме «той з подружжя, хто вважає майно своїм особистим, повинен належними та допустимими доказами це довести».

Врешті, що з ФОП?

Щодо поділу між подружжям ФОП знову ключовим стало згадане вище рішення КСУ. Саме після цього суди почали відступати від положень Постанови Пленуму 2007 року.

ВСУ, наприклад, у своїй квітневій постанові зазначив, «що майно фізичної особи-підприємця може бути об’єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя».

ВСУ*** також згадав, що таке майно може вважатися спільним лише «за умови, що воно придбане коштом належних подружжю коштів».

Як ми бачимо, бізнес можна ділити між подружжям. Якщо питання поділу через різні причини вирішується в судовому порядку, то в першу чергу необхідно приділяти увагу формуванню правильних позовних вимог, а також не забувати про джерело набуття такого майна.

*Постанова Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

**Постанова Верховного Суду України від 04 вересня 2019 року у справі № 450/624/15-ц.

***Постанова Верховного Суду України від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17.

Олександр Губін, старший юрист AGA Partners

Посилання на джерело

Останнім часом почала активно обговорюватись ідея нової судової реформи. Важко пригадати, скільки «реформ» судової ланки було проведено за останні 10 років! І не те щоб нічого взагалі зроблено не було - просто результати говорять самі за себе. Довіра до суду на рівні 13% - це безумовний вердикт українського суспільства, який у черговий раз демонструє необхідність фундаментальних перетворень.

Гадаю, якщо дослідити рівень довіри до суду з боку українського чи іноземного бізнесу, ми побачимо ще більш сумні результати. І недивно, що бізнес за будь-якої нагоди намагається вирішувати свої суперечки в іноземних юрисдикціях, у більшості випадків уникаючи судового розгляду і передаючи вирішення спорів на розгляд міжнародного арбітражу. Англія, Швейцарія, Франція, Швеція, Гонконг, Сінгапур та ще кілька юрисдикцій можна віднести до найбільш бажаних місць для вирішення спорів, незалежно від назви арбітражної установи чи суду.

Рожеві мрії

Рівність, справедливість та неупередженість. Нібито прості й зрозумілі речі, необхідні будь-якій людині та бізнесу. Проте лише небагатьом країнам на мапі світу вдалось досягти рівня, коли мрії перетворюються на реальність. Звичайно, це не ідеальні моделі, вони також допускають помилки. Проте очевидно, що нічого кращого на світі в цій царині досі зроблено не було.

Звідси постає питання: яким чином та, найголовніше, коли Україна зможе хоча б наблизитись до подібного рівня? Каха Бендукідзе колись казав, що справедлива судова система (так само, як і міжнародний арбітраж - авт.) - це як добре вино: йому необхідні роки й десятиліття. Звичайно, це лише підкреслює необхідність впровадження термінових змін, які забезпечили б результати в майбутньому.

Що сьогодні? Лише фасади

Зараз обговорюється багато ідей щодо очищення судової гілки влади, перекваліфікації, набору нових кадрів. Внесення змін до законодавства, розширення кола джерел права до застосування тощо. Відверто, я не дуже вірю, що подібні зміни принесуть суттєві результати. Можливо, вони будуть точкові, проте я не очікую фундаментальних перетворень, бо для них потрібні аналогічні кроки. Потрібні зміни усвідомлення важливості своєї ролі для суспільства та розуміння підходів та правил, які застосовуються у провідних юрисдикціях. Проте заскарузлість та формалізм, які притаманні нашій системі, не вирішуються лише перефарбуванням фасадів.

Яке рішення? Імпорт?!

Можливим рішення на першому етапі реформи може стати імпорт правосуддя. Якщо сьогодні Україна може самостійно виготовляти виключно автомобілі ЗАЗ, це не свідчить про те, що ми не маємо права використовувати автомобілі, вироблені в Німеччині чи Кореї. Або дозволити виробляти гарні автомобілі на території України. Це банальний приклад, проте показовий.

Мова йде про зміни системного характеру. Дозволити українському бізнесу в стосунках один з одним (при купівлі/продажу будь-яких активів, поставці товарів, наданні послуг тощо) передавати свої спори на вирішення як в іноземні суди, так і в міжнародні арбітражі. При цьому сторони мають право за домовленістю підпорядковувати спори іноземному праву відповідної юрисдикції. У свою чергу, Україна забезпечує належне виконання цих рішень на території України з вкрай обмеженим колом підстав для оскарження (за аналогією з Нью-Йоркською конвенцією).

У даному випадку мова йде про надання громадянам та бізнесу свободи та права вирішувати свої спори там, де краще, зручніше і якісніше. За аналогією зі спорами, які розглядаються в міжнародних арбітражах та загалом потребують наявності іноземного елемента. Безумовно, ця ідея потребує удосконалення, напрацювання запобіжників, визначення кола питань та суб'єктного складу. Проте вірю, що вона зможе в короткостроковій перспективі забезпечити захист порушених прав громадян та бізнесу.

Альтернативні суди?

Також допускаю можливість створення в Україні судів, альтернативних існуючим, які могли би розглядати певний перелік справ та за необхідності бути договірною підсудністю для вирішення спорів громадянами та бізнесом. На перший погляд ця ідея може здатись ще більш революційною, проте ми вже знаємо приклади подібних змін, які були впроваджені на пострадянському просторі.

Казахстан нещодавніми змінами до Конституції створив не тільки нову арбітражну інституцію МАЦ, ай новий суд МФЦА при міжнародному фінансовому центрі. По суті, це альтернативна судова ланка в Казахстані, яка має повноваження та підсудність розглядати будь-які цивільні та господарські спори за погодженням сторін (окрім адміністративних та кримінальних).

Знову common law

Ще більш радикальні зміни можна побачити в регламенті та правилах суду. Так, джерелом права для нього є рішення судів загальної системи права, тобто Англії, США, Австралії тощо. Це й недивно, оскільки більшість складу суду — англійські судді в минулому або британські «баррістери». Що важливо, суд є незалежним у своїх рішеннях від інших гілок влади і володіє надзвичайно широким колов повноважень, починаючи від проводу свідків, примусового витребування доказів та закінчуючи накладенням забезпечувальних заходів.

Також відзначу, що рішення міжнародного арбітражу МАЦ підлягають визнанню і виконанню за рішенням суду МФЦА. При цьому виконавча процедура буде здійснюватись спеціально визначеним виконавцем при суді МФЦА для уникнення перешкод та складнощів у рамках загальної системи виконання.

Навіщо?

Як на мене, висновок очевидний. Розуміючи необхідність змін у судовій системі, наші сусіди готові йти на досить радикальні кроки. По суті, створивши у своїй країні «маленький англійський суд та арбітраж». Вірю, що це було зроблено не тільки для залучення та безпеки іноземних інвестицій, також й для створення можливості місцевого бізнесу забезпечити славнозвісний rule of law.

Подібні зміни, на мою думку, можуть стати поштовхом для змін у всій судовій системі, у всіх її ланках, якщо нові інституції продемонструють свою ефективність і викличуть довіру в суспільстві. Усвідомлюючи невідворотність змін, стара система, відчуваючи свій кінець, можливо, також буде змушена змінюватись зсередини і народжувати новий зміст.

Які кроки має зробити Україна та в чому буде полягати нова реформа українського правосуддя? Вирішувати, безумовно, тільки нам.

P.S. До речі, слухання та процес у суді МФЦА відбувається англійською мовою, а адвокати мають пройти перекваліфікацію, аби бути допущеними до справи.

Іван Касинюк, партнер AGA Partners

Посилання на джерело

Одно рабочее утро у юристов началось со звонка «Что делать, если судно с товаром тонет?».

Первый вопрос, который возникает в таком случае – судно «тонет» или «уже утонуло»? Именно его мы и задали нашему клиенту.

Звонок

Конечно, ответ «пока только тонет» заметно оживил всех присутствующих на конференц-звонке коллег. Но клиент продолжил: «Я продавец, а за товар нам еще не заплатили». В кабинете повисла неловкая тишина, и даже ноутбук перешел в режим ожидания. Но уже в следующее мгновение клиент услышал «Присылайте документы, разберемся», энергичным нажатием клавиши Enter ноутбук привели в боевую готовность, а электронный ящик уже готовился принимать более 30 писем в день.

И клиент, и юристы понимали, что действовать надо быстро. Ведь на тот момент никто не понимал, что произошло с судном, как быстро оно уходит на дно, можно ли еще спасти товар, связи с судовладельцем не было. А держать покупателей в счастливом неведении - не вариант.

Marine traffic показал координаты судна, что уже было неплохо. Далее счет шел на часы по скорости погружения – судна на дно и юристов в документы.

Торговый контракт, страховой полис, договор фрахтования, коносаменты, страховка на судно и сертификаты по судну переписка со страховой и покупателем…

Спасение утопающих – дело рук самих… юристов!

Через час на поверхность вынырнули первые выводы: английское право, грузили на CIF, товар застрахован, погружен на подобающее судно, все обязательства по контракту Продавец выполнил.

Значит все риски уже на Покупателе. Получается, даже если сейчас судно утонет, а рынок подводного корма у рыб пополниться 5 тысячами метрических тонн пшеницы первого сорта, Покупатель обязан будет заплатить за товар. Тем более все честно – бенефициар по страховке также Покупатель. Значит страховая компания ему все и возместит.

Шуршание бумаг приобрело новый виток – у нас-то все хорошо. А вот у Покупателя не все так гладко. Сидеть и ждать оплаты? Писать грозные письма, что по английскому праву – «the risk has passed to the Buyers. The Buyers must pay for the Goods.»? Оставлять Покупателя один на один с проблемой нельзя – так бизнес не делается. Посудите сами, судно начало тонуть практически сразу после отхода из порта погрузки – в Северо-Восточной части Черного моря. Порт назначения и Покупатель – в Турции. Контакт со страховой и судовладельцем – у Продавца.

Повесть о том, как красота спасет мир исполнение обязательств спасет деньги

В нашем случае, необходимо было организовать оформление аварии и фиксацию всех событий. Пишем план действий и обязательств Продавца согласно контракту и страховому полису, чтобы открыть путь к страховому возмещению Покупателю.

В первую очередь необходимо собрать всю информацию о ситуации на судне – лучше судовладельца не знает никто. Ищем в открытых источниках – пока только скудная новость – сплетня в сети: ни фактов, ни фото-видео.

Сообщаем в страховую компанию об аварии, координаты судна, отправляем все документы и заявление о страховом возмещении. И, конечно, приходиться огорчить и Покупателя:

«Судно тонет, товар на борту, оплатить вы все равно должны. Но мы в беде не бросим» - приблизительно так выглядело бы письмо Покупателю, если бы оно было телеграммой.

Пока «суд да дело», появился и судовладелец на связи, и новости в сети, и даже заявления официальных органов относительно ситуации.

Приключения маленького судна в большом и Черном море…

Как оказалось, на борту произошла авария: был пробит и затоплен технический отсек судна, далее вода стала поступать в трюма, где находился товар. Команда среагировала быстро, пытаясь вначале устранить поломку своими силами. Однако, судно продолжало опускаться под воду. Был подан сигнал SOS.

Откликнулся ближайший порт и за судном вышел буксир. Команду забрали с судна, которое даже в процессе буксировки продолжало медленно тонуть. Пока судно дотащили до берега, оно напоминало айсберг – над поверхностью воды осталась только надстройка, а все трюма находились под водой. Судно посадили на мель.

Все бросились к судну – надежда на сохранение товара еще теплилась в сердцах всех: и Покупателя, который должен был платить за товар; и Продавца, который в глубине души боялся: чем мокрее товар, тем хуже его реальные шансы получить оплату; и страховой компании, которая надеялась, что все-таки не придется полностью покрывать стоимость товара, а можно будет поиграть с «Оценкой степени ущерба».

Но не тут-то было. Ситуация вышла далеко за пределы частных интересов. Судьба товара, судна и денег страховой – просто мелочи торговой жизни по сравнению с теми проблемами, которые вышли на повестку дня при первом обследовании судна.  Как гром среди ясного неба, возник риск разлива топлива в акватории Черного моря. Доступ к товару был отодвинут на второй план. Судно попало в распоряжение государственной спасательной компании, которая должна была откачать из определенных отсеков топливо вперемешку с водой.

Потом наше судно ждали и другие приключения: к ситуации подключился PI Club (страховая компания судовладельца), которого интересовала судьба судна; порт, который был заинтересован убрать болтающееся судно с территории порта; государственные власти и природоохранные организации, призванные блюсти чистоту акватории.

Стало понятно, что быстро все не разрешиться. Когда цейтнот утих и все смирились с вязким ожиданием, Продавец снова напомнил об оплате.

Ведь все документы он предоставил и не напоминал о том, что два положенных по контракту дня на оплату прошли по одной причине: Продавец понимал, что сейчас не до того, а деньги, в отличии от судна, находились в сухом и спокойном месте.

Оплата за товар

Обязательство Покупателя платить не утонуло вместе с товаром. Ведь какие-бы передряги не случились и не ожидали этот товар в будущем, железобетонное правило базиса поставки оставалось незыблемым – на базисе CIF риски на товар перешли в момент погрузки товара на судно.

Теория гласит: риски на товар переходят от Продавца к Покупателю в момент пересечения товаром поручней судна. Утрированно говоря, если бы судно утонуло прямо у причала вместе с товаром, то Покупатель все равно должен был бы оплатить товар против контрактных документов.

В нашей истории Продавец предоставил контрактные документы для оплаты еще до сигнала SOS. И у Покупателя просто не было шансов отказаться от исполнения обязательства по оплате. Оплата была произведена.

Более того, благодаря усилиям Продавца, Покупатель также мог спать спокойно: страховая обязана была возместить ущерб, так как Продавец в интересах Покупателя выполнил все требования страхового полиса.

Поэтому, один спокойный или не совсем вечер юристов прервал звонок от клиента: «Господа, спасибо! Оплату за товар получили. Далее Покупатель сам будет разбираться с судьбой груза.».

Все вздохнули, а ноутбук по привычке снова ушел в спящий режим.

***

Это не только классический пример правила о переходе рисков на базисе CIF «после погрузки хоть потоп». Эта история стала для нас ярким примером того, что рынок международной торговли – не джунгли, где каждый сам за себя. На рынке действуют правила, сформированные годами: обязательства должны исполняться, а помощь друг другу в сложной ситуации – предоставляться.

Иван Касынюк, партнер AGA Partners, адвокат

Ссылка на источник

Чому ми обираємо професію юриста, адвоката? Чому свого часу я обрала цю професію? Напевно тому, що це унікальна можливість особистої реалізації людини, здатність впливати на процеси, що мають вирішальне значення, та навіть змінювати світ. Однак все це ми не робимо просто, щоб не сумувати, ми змінюємо світ на замовлення, в межах погодженої стратегії та в інтересах певної особи, тобто клієнта. Він має бути центром та сенсом усього, що ми робимо. Саме цей аспект є вирішальним. Він є причиною, його задоволення – метою співробітництва. Водночас хочу зазначити, що далеко не завжди задоволення дорівнює належному наданню юридичної послуги.

Отже, ключем для гарних взаємовідносин, на мою думку, є здатність адвоката чути, в чому саме у цього клієнта насправді є потреба. Не транслювати себе, свій досвід, своє бачення, демонструючи власну унікальність, а слухати. Не завжди саме та проблема, що є очевидною адвокату, реально має значення для клієнта. Не завжди стратегія, яка працювала раніше, буде прийнятною в наступній справі.

Крім того, необхідно правильно надавати інформацію, яку ти маєш донести. Навіть в колі юристів різної спеціалізації ми часто відчуваємо, що не володіємо предметом. Ще більша різниця, коли ми спілкуємося з людиною, далекою від юриспруденції. Ми повинні щоразу знаходити спільну мову та з кожним клієнтом. Потрібно звертати увагу на те, чи адекватною є комунікація. Чи правильно розуміють тебе, чи розумієш ти, що саме очікує клієнт? Отже, найважливіше – це комунікація.

Це звучить очевидно, про це говорять дуже часто, проте величезні проблеми виникають саме через відсутність комунікації або її неадекватність. Чому? Тому що комунікація побудована на особистих стосунках між людьми. Тому що це модне слово насправді означає необхідність у спілкуванні, дзвінках, зустрічах, листуванні, тобто потреба особистого емоційного залучення до іншої особи, а це не завжди комфортно. Не комфортною може бути людина або ситуація, яку необхідно пояснити, знаючи, що реакція буде негативною, або ти вкотре змушений пояснювати те саме. Загалом, необхідність спілкування може бути стресовою для певного типу юристів-інтровертів, які при цьому є блискучими фахівцями. Дуже часто консультанти знецінюють комунікацію, надаючи перевагу безпосередньому виконанню завдання клієнта. Адже що таке розмови, у порівняні з розв’язанням складного юридичного ребуса?!

Ви запитаєте мене, а як же «професійність»? Звичайно, це важливо. Добросовісність і професійність адвоката навіть не обговорюються. Зрозуміло, що до нас приходять не за розмовами, а за розв’язанням проблем, вирішенням завдань. Проте всі ми бачили графік вдячності клієнта та чули стару добру адвокатську приказку: «Клієнт наш – ворог наш». Звідки це? Якщо професійність на рівні та проблема вирішена? Клієнт не дуже порядний? Буває! І знову адекватна комунікація протягом усього процесу надання послуги так само корисна для адвоката, для того щоб своєчасно діагностувати ймовірні подальші проблеми та просто не допустити їх виникнення.

Однак що робити, якщо адвокат не любить спілкуватися? Змінитися! Просто зрозуміти, що це must, без цього не можлива професійна кар’єра адвоката і консультанта. А далі потрібно шукати шляхи розвитку навичок спілкування, які допоможуть саме цій людині.

Отже, з чого складається адекватна комунікація? Це процес з багатьма складовими. Наведу лише кілька прикладів.

Насамперед, це безапеляційна необхідність повної транспарентності у відносинах з клієнтом. Він має знати та розуміти всі дії, що здійснюються на його користь, бути поінформованим та приймати всі ризики, які можуть виникнути, та взагалі чітко уявляти стан своїх справ. Це знімає багато проблем, хоча спочатку може зустрічати певне неприйняття. Адже кожен мріє почути від адвоката: «Жодних проблем, я вирішу це за кілька днів». На мою думку, найбільша помилка – це формування у клієнта завищених очікувань. Багато наших колег з метою отримання клієнта малюють перед його очима занадто яскраву картину, яка є малоймовірною, при цьому применшуючи чи ігноруючи негативні сценарії. За таких обставин навіть перемога, але не з таким «розгромним» рахунком, як «продавав» на початку консультант, суб’єктивно сприймається клієнтом як програш або посередній результат.

Саме в полі комунікацій знаходиться правильне розуміння завдання клієнта. Інколи клієнт замовляє юридичний аналіз, але формулювання завдання настільки нечітке, що робота, яку він в результаті отримує, зовсім не відповідає його очікуванням. «Це не наша проблема, – може сказати дехто з наших колег адвокатів. – Ми зробили саме те, що у нас замовили». Чи будуть вони праві? Формально так, але з позиції бізнесу? Адже не важливо хто винен, важливо, що клієнт після цього втрачений, а його відгуки партнерам про консультантів не будуть компліментарними. Клієнт піде впевнений, що консультант не розуміє його бізнесу, що він поверхневий та непрофесійній. Не найкраща репутація… Завдання радника – зрозуміти клієнта і допомогти йому там, де він потребує допомоги. Завдання радника – знайти в компанії клієнта того, хто зможе пояснити завдання та окреслити коло дослідження. Адже довгострокова мета радника – це задоволений і лояльний клієнт, що стає найкращим амбасадором бренду.

Наступним важливим комунікаційним моментом є формування та сплата гонорару консультанта. Клієнт має бути обізнаний та згодний з усіма витратами щодо його проекту. Він має розуміти, як формується гонорар, що впливає на цей процес. Також бажано розуміти, яким чином гонорар може бути зменшений та зафіксований, до яких розмірів він може зрости, в який момент має сплачуватися гонорар, які можуть бути додаткові витрати. Бажано мати погодження на можливість конкретних витрат до моменту їх настання. Важливо мати коректне та поважне ставлення до формування гонорару.

Останній приклад, який я хочу навести, напевно, є найважливішим. Я назвала б його «золотим правилом комунікації». Воно звучить так: «Ніколи не допускати замовчувань критичних ситуацій, що можуть нашкодити клієнту». Навіть якщо вони є наслідком помилки адвоката. Чим би це не скінчилося, навіть розривом стосунків з консультантом, судовим позовом до нього, але клієнт має бути якнайшвидше повідомлений про негативні або критичні моменти в його справі. Поінформований чесно і відверто про найбільш негативний з можливих сценаріїв. Звичайно, за таких умов консультант повинен запропонувати шляхи подолання кризи та мінімізації ризиків.

Амінат Сулейманова, керуючий партнер AGA Partners

Посилання на джерело

Торговельні відносини України та Ірану можна порівняти з картою подорожей: з роками відкриваються нові цікаві шляхи співпраці. Так, після ослаблення санкцій, відносини між країнами значно потеплішали. Більш того, на дипломатичному рівні почалися обговорення нових шляхів фінансового співробітництва. Безумовно, що будь-які напрацювання в цій сфері позитивно вплинуть на експортно-імпортні відносини між Україною та Іраном.

Карта фінансової співпраці України та Ірану

Після зняття санкцій представники обох країн не раз обговорювали шляхи розширення фінансового співробітництва. Насправді вибір опцій досить значний:

• відкриття іранського банку в Україні;

• встановлення кореспондентських відносин між українськими та іранськими банками;

• відкриття лінії валютного свопу¹.

Очевидно, що обидві країни більш ніж зацікавлені в успішній реалізації таких планів. Зупинимося на кожному з них більш детально..

1. Відкриття іранського банку в Україні.

За інформацією з відкритих джерел відомо, що вже влітку 2017 НБУ заявив про готовність надати ліцензії іранським банкам, які не порушують режим санкцій. Справа за малим - знайти іранський банк, який готовий «зайти» в Україну.

По суті мова йде про відкриття філії або представництва іноземного банку. Законодавством України встановлено ряд вимог, які повинні бути виконані для акредитації філії. Якщо НБУ встановить, що всі вимоги виконані, то філія/представництво буде внесене до державного реєстру банків і отримає відповідну ліцензію.

2. Встановлення кореспондентських відносин між українськими та іранськими банками.

    

   По суті кореспондентські відносини - це договірні відносини між банками з метою взаємного виконання банківських операцій. Так, кореспондентський рахунок призначений для відображення розрахунків, які здійснює один банк за дорученням і за рахунок іншого банку на підставі кореспондентської угоди.

   Наприклад, рахунок Продавця перебуває в українському банку, а рахунок Покупця - в іранському. Якщо прямих кореспондентських відносин між банками немає, то банк Покупця повинен знайти банк або банки посередників. Очевидно, що більш вигідним і прогнозованим варіантом співпраці є встановлення кореспондентських відносин з конкретним банком в Ірані.

   Важливо, що кореспондентські відносини можуть бути встановлені з будь-яким іранським банком, який не перебуває в санкційних списках.

   Для «трейдерів» це створює можливість більш оперативно обмінюватися документами по банківським каналам, здійснювати оплату з меншими комісіями.

3. Відкриття лінії валютного свопу

Влітку 2017 року Україна і Іран на черговій офіційній зустрічі обговорили перспективи фінансового співробітництва. Не обійшлося на цій зустрічі і без згадки своп-ліній між двома країнами². Україна вже має успішний досвід в цій сфері. Наприклад, в 2015 році Україна активувала валютну своп-лінію з Китаєм.

Своп - лінія - тимчасова двостороння угода між центральними банками двох країн. Так, банки зобов'язуються продавати один одному валюту за курсом, встановленим на момент відкриття своп - лініі³. Фактично обидва центральні банки емітують свою валюту і відразу обмінюють її на валюту іншого центрального банку. Зазначений механізм вперше був використаний в 2008 році під час світової фінансової кризи і показав себе досить ефективно, щоб залишитися в практиці міжнародних банківських відносин.

Для України і Ірану своп може стати знахідкою, вирішивши важливе питання - яку вибрати валюту платежу за поставлений товар. Важливо, що Центральний банк Ірану не перебуває в списку санкцій, а це означає, що НБУ і ЦБ Ірану мають зелене світло для відкриття валютного свопу.

Тому, саме час перейти до приємних бонусів фінансового співробітництва між країнами для українського бізнесу.

Як вплине потепління фінансових відносин з Іраном на українських експортерів?

На перший погляд може здатися, що такі перспективи занадто глобальні, щоб зацікавити бізнес. Як це стосується трейдера або відділ виконання контрактів, взагалі і подумати страшно... Проте другий і всі наступні погляди відкривають абсолютно новий світ можливостей.

№1. Валюта платежу.

Як відомо, торгівля з Іраном аграрними товарами була можлива навіть до зняття санкцій, проте з деякими обмеженнями. Одним із наріжних каменів завжди була оплата за товар, а точніше валюта платежу. По ряду причин долар далеко не завжди підходить через скрупульозні перевірки в американських банках і загрози блокування платежу для з'ясування потенційно санкційних деталей угоди. Тому імпортери аграрної продукції до Ірану з усього світу використовують євро, фунти стерлінгів, російські рублі, арабські дирхами.

Очевидно, що поки гривні в цьому списку немає. Однак, можливість відкриття валютного свопу між країнами може відкрити новий світ для українських трейдерів зокрема і економіки України в цілому.

Так, іранські покупці, судновласники, страхові компанії зможуть і будуть зацікавлені проводити розрахунки в гривнях. Це знизить санкційні ризики, дозволить українським експортерам не думати про продаж валютної виручки, створить додаткову мотивацію укладати контракти на компанії, зареєстровані в Україні. Більш того, для українських експортерів зменшення операційних витрат на валютний обмін означає збільшення маржинальності. Якщо всі зазначені «плюшки» зацікавлять бізнес, то виграє і українська держава - збільшення товарообігу, обсягу податків і дохідної частини бюджету.

№ 2. Форма оплати.

Кореспондентські відносини і відкриття філії іранського банку в Україні можуть вирішити безліч складнощів з вибором форми оплати, а саме: забезпечити більшу безпеку і меншу вартість. Так, форма оплати - точка зустрічі інтересів сторін і в торгових контрактах узгоджується не менш завзято, ніж ціна і якість товару. Адже Продавець завжди бажає віддати оригінали документів якомога пізніше (після отримання оплати за товар), а Покупець - якомога раніше (до оплати товару). Положення в контракті щодо оплати за допомогою банківських каналів дещо нівелює такий конфлікт і створює новий спільний інтерес - як скоротити час і витрати на трансакцію.

Продавець надає документи і дає інструкції банку не передавати такі документи Покупцеві до моменту отримання оплати. В такому випадку Продавець може спати спокійно і не турбується, що він не залишиться без документів, оплати і з туманними перспективами знайти свого Покупця десь в Ірані. Умови спокійного сну зазвичай такі:

• авторитетний банк, який не дозволить собі порушити інструкції Продавця і не видасть оригінали до отримання оплати;
• впевненість, що передача документів за банківськими каналами не порушить термін надання документів за контрактом.

«Як же можна вирішити такі завдання на міждержавному рівні?» - запитаєте ви. «За допомогою розширення фінансового співробітництва» - відповімо ми, а саме:

1. встановлення прямих кореспондентських відносин між банками двох країн значно прискорять процес передачі документів і зменшать ризик надмірно ретельної перевірки документів «compliance» службою банку, якщо платіж не буде проходити через європейський/американський банк. Оплата в гривні виключає таку можливість.
2. відкриття філії іранського банку в Україні дозволить сторонам відкрити рахунки в одному банку, це зменшить витрати на банківську комісію при оплаті. Скористатися такою можливістю чи ні - вирішувати сторонам. Однак ми рекомендуємо враховувати «умови спокійного сну», приймаючи таке рішення.

У той же час, якщо всі плани здійсняться, і 2018 рік ознаменується розширенням фінансових відносин України та Ірану, поспішати користуватися новими можливостями варто вкрай обережно. Так, ми завжди рекомендували клієнтам користуватися послугами респектабельних європейських банків. Їх перевагою є надійність, чіткі гарантії виконання умов з передачі оригіналів документів.

Якщо сторони вирішать ризикнути і скористатися новими можливостями і новими шляхами оплати, то мінімізувати ризики можна наступним чином:

• перевірити відсутність банку і його бенефіціарів в санкційних списках;
• вибрати банк з хорошою репутацією;
• починати торгівлю невеликими партіями з можливістю призупинити поставку наступних партій до поставки попередніх згідно контракту.

Перспективи розширення карти співробітництва між Україною та Іраном

Після ознайомлення з новинами україно-іранських відносин, у аграріїв може виникнути цілком логічне запитання - наскільки реальна реалізація зазначених перспектив найближчим часом.

На жаль, однозначну відповідь на це питання знайти складно. З одного боку, на тлі ослаблення санкцій і досить тривалої історії відносин між країнами такі перспективи здаються цілком реальними. З іншого боку, після інавгурації Дональда Трампа в 2017 році риторика США на адресу Ірану дещо посилилася. Як це позначиться на світовій політиці санкцій і як ситуація буде розвиватися в 2018 році - подивимося вже незабаром.

Висновки

Україна та Іран можуть стати ідеальними партнерами в аграрній і енергетичній сфері. Справа залишилася за механікою процесу - як зробити таку співпрацю вигідною та безпечною для всіх його сторін. Розширення карти фінансових відносин є необхідним і важливим кроком в цьому зв'язку.

Важливо, що країни вже почали діалог, який, за великим рахунком, однаково вигідний обом сторонам. Тому існують всі підстави бути оптимістами. Однак на допомогу оптимізму не завадять і кілька рекомендацій компаніям, які торгують з Іраном:

1. завжди перевіряйте санкційні списки: покупець, власник судна, агент, сюрвейєр, банк та інші учасники угоди не повинні бути в списку санкцій;
2. прописуйте в контракті, що дата платежу - дата зарахування грошей на рахунок Продавця. Будь-які ризики затримки у зарахуванні грошей на рахунок Продавця в зв'язку з банківськими процедурами та перевірками - за рахунок Продавця.
3. якщо оплата здійснюється по акредитиву або інкасо з наданням документів за банківськими каналами, вибирайте респектабельний європейський банк. Якщо плани фінансового співробітництва здійсняться, ретельно перевіряйте обраний банк перед початком співпраці.
4. в контракті прописуйте можливість поставки і оплати частинами з можливістю припинити/змінити умови співпраці в разі затримок з оплатою.

В будь-якому випадку, успіх любить сміливих! Бажаємо вам удачі та нових горизонтів в 2018 році.

Іван Касинюк, партнер AGA Partners
Ольга Кучміенко, юрист AGA Partners