Публікації
Олена Сібірцева, адвокатка AGA Partners, звернула увагу на ключові аспекти при поділі майна подружжя відповідно до сучасних цифрових реалій.
(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Питання поділу майна подружжя залишається у топі спорів, які виникають із сімейних правовідносин. При цьому з кожним роком у світі з'являються нові види капіталу, які вимагають адаптації існуючої судової практики та чинного законодавства до умов сьогодення.

Якщо ще років десять назад складнощі при поділі майна подружжя виникали при побудові стратегії щодо поділу корпоративних прав подружжя, то наразі у судових спорах про поділ майна подружжя фігурують криптовалюта, предмети мистецтва та комп'ютерні програми.

У кожній конкретній справі алгоритм захисту має свої особливості та залежить передусім від очікувань клієнта та його побажань у частині поділу майна. Не на останньому місці також перебуває і позиція іншої сторони у спорі та її процесуальні дії.

Разом з тим, можна виділити наступні ключові аспекти, без яких поділ майна подружжя не відбувається як того вимагає закон та усталена судова практика.

Обсяг майна подружжя

При першому доторку до справи важливо з'ясувати, яке майно було набуто дружиною та чоловіком за час перебування у шлюбі.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (надалі - Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 27.12.2007 р.) зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Вказана Постанова діє і на сьогоднішній день, а тому ділити майно частинами не зовсім корректно, хоча і не заборонено законом.

З цього приводу Верховний Суд нещодавно зробив висновок про те, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема, й неподільне.

При цьому Верховним Судом було зазначено, що це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (Постанова КЦС ВС від 8 травня 2023 року № 753/1902/21 (61-12953св22).

Такий підхід є виправданим, оскільки дозволяє об'єктивно оцінити, чи рівноцінним є заявлений позивачем варіант поділу спільного майна подружжя, чи є передумови для відступлення від рівності часток подружжя та яким чином, а також чи є узгодженість між первісною та зустрічною позовною заявою у справі (яка зазвичай має місце).

До майна, яке зустрічається у спорах, належать: класично нерухоме майно та майнові права на об'єкти незавершеного будівництва, транспортні засоби, грошові кошти на банківських рахунках та інше майно, що залежить від конкретної ситуації.

Додатково у справах про поділ майна подружжя можуть фігурувати корпоративні права у частині внеску до статутного капіталу підприємства, доходи від здійснення підприємницької діяльності, дивіденди, вартість внесеного до статутного капіталу нерухомого майна (у грошовому виразі).

Якщо мова йде про фізичну особу - підприємця, поділу підлягатимуть доходи такого підприємця у чистому вигляді (тобто після сплати усіх податків і зборів, платежів на ведення самої діяльності).

Із нетипових об'єктів, які зустрічаються, є об'єкти інтелектуальної власності (комп'ютерні програми, торговельні марки, предмети мистецтва, тощо), криптовалюта та боргові зобов'язання подружжя.

Боргові зобов'язання подружжя є водночас і частим предметом спору між подружжям, і поодиноким. Звичним є поділ боргових зобов'язань подружжя, які виникли у зв'язку із придбанням іншого майна, яке ділиться (наприклад іпотечне майно та кредитні кошти під нього). У той час як поділ боргів, взятих на себе одним із подружжя, на підставі розписки, як правило, фігурує виключно з метою тиску одного з подружжя на іншого, або взагалі є штучно створеним.

Формування переліку майна, яке підлягає поділу, є вкрай важливим для формування стратегії захисту, оскільки дозволяє прорахувати різні варіації розвитку подій у ході судового провадження.

Як правило, клієнт на початку підготовки до судового спору уже точно знає, яке майно він хотів би отримати у результаті поділу. Втім, важливо зазначити саме все майно подружжя, оскільки ніколи заздалегідь не відомо, що може вказати опонент у зустрічній позовній заяві та чи не вплине зазначення усього обсягу майна у позові на зміну курсу справи - від суду до мирного врегулювання.

В окремих випадках, для одного із подружжя може бути неочевидним, що деякі види майна взагалі підлягають поділу (наприклад, борги).

Приклад конкретної справи, яку я супроводжувала: позивачка подала позов про поділ квартири та боргових зобов'язань за кредитним договором, кошти за якими були витрачені на придбання квартири.

В той же час мій клієнт повідомив, що окрім вказаного майна подружжя, яке попередньо проживало у цивільному шлюбі, придбало ще будинок та дві земельні ділянки, автомобіль та ряд вартісного рухомого майна, які були заявлені нами до поділу у зустрічній позовній заяві.

Обсяг майна за зустрічним позовом вплинув на результат розгляду справи, оскільки суд критично поставився до того, що позивачка приховала ряд важливих обставин справи, а заявлений нею обсяг майна та форма його поділу явно не відповідали ані інтересам відповідача, ані принципу рівності сторін.

Іноді у позовній заяві звичайно не фігурує усе майно, яке було набуто за час шлюбу та існує на момент виникнення спору. Тому можуть бути різні передумови, починаючи від існуючих домовленостей щодо поділу частини майна у позасудовому порядку, або залишення його у спільній сумісній власності подружжя, або навіть зловживання процесуальними правами.

Втім, важливо, щоб повний перелік майна, яке підлягає поділу, не приховувалося від адвоката, оскільки тільки за наявності повної картини у справі можна вибудувати успішну стратегію у справі та коригувати її у відповідь на дії опонента.

Режими власності майна

На початку підготовки стратегії у справі вкрай важливо також перевірити режим власності майна подружжя. Варто чітко впевнитися, що підготовлений перелік майна є саме спільною сумісною власністю подружжя та дійсно підлягає поділу.

Для того, щоб правильно здійснити аналіз існуючого майна, варто звернутися до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постанові від 25 листопада 2015 року у цивільній справі № 6-2333цс15. Саме у ній викристалізовано три критерії, які дозволяють правильно застосувати презумпцію спільності майна подружжя та виключити його належність до особистої приватної власності одного із подружжя.

До цих критеріїв належать: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте; мета придбання майна.

Якщо спірне майно було набуто у період шлюбу за спільні кошти подружжя та в інтересах сім'ї, таке майно є спільною сумісної власністю подружжя та підлягає поділу на засадах рівності часток подружжя.

Пропуск кожного об'єкта, який було набуто у шлюбі, через цей трирівневий фільтр дозволяє надати правильну оцінку обставинам справи та сформувати чіткий алгоритм захисту для конкретної ситуації.

Це важливо, позаяк непоодинокими є випадки, коли частина майна є особистою приватною власністю, або було сформовано за рахунок такого майна, що категорично змінює вектор стратегії.

Нагадаємо, що до особистої приватної власності подружжя належить: майно, набуте до шлюбу; подарунки; спадщина; майно, набуте за особисті кошти; приватизоване нерухоме майно; речі індивідуального користування; премії та нагороди за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі; кошти, одержані як відшкодування моральної шкоди; страхові суми.

Важливість розуміння режиму власності майна на практиці може бути розглянуте на такому прикладі. Дружина при формуванні переліку майна, яке підлягає поділу, зазначила квартиру, придбану у шлюбі та зареєстровану на чоловіка.

При детальному аналізі виявилося, що вона була придбана хоча і у шлюбі, але за рахунок коштів, одержаних дружиною внаслідок спадкування майна після смерті її батька.

У цій конкретній ситуації вказана квартира є особистою приватною власністю дружини, що потребує доведення у суді та формулювання позовних вимог щодо неї про визнання цього майна особистою приватною власністю, а не поділу як спільної сумісної власності подружжя.

І таких прикладів у практиці безліч та не всі вони настільки лінійні. Непоодинокими є випадки, коли до того, як сформувалося майно, було проведено ряд транзакцій, які містили ознаки і особистої приватної власності, і спільної сумісної власності. В окремих випадках є необхідність визначати навіть відсотки спільної сумісної власності та особистого майна у одному і тому ж самому об'єкті.

Не спрощують цю частину аналізу і зміни у законодавстві, які існували протягом того періоду, коли формувалася маса майна подружжя.

Так, наприклад, приватизоване майно є особистою приватною власністю особи, на яку таке майно зареєстровано. Але так було не завжди.

Наприклад, лише у період з 8 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, приватизоване майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, що відповідає діючому на той час законодавству (постанова КЦС ВС від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17постанова КЦС ВС від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12-ц).

До спільної сумісної власності, в свою чергу, належить наступне майно: будь-яке майно, за винятком виключеного із цивільної обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; гроші, інше майно, одержані за договорами, укладеними в інтересах сім'ї; речі для професійних занять, придбані за час шлюбу для одного з подружжя; особисте майно одного із подружжя, яке збільшилося у вартості за час перебування у шлюбі; дохід від майна, належному одному із подружжя.

Виходячи із переліку майна подружжя та правильно встановленого режиму власності можна переходити до подальшої роботи у підготовці справи до суду, якщо сторони не готові на цьому етапі врегулювати спір у позасудовому порядку.

На цьому етапі важливо, виходячи із практичного досвіду, сформувати пропозицію про поділ майна подружжя, шляхом укладення відповідного договору, оскільки уже стає зрозумілим ймовірний результат розгляду справи у суді.

Непоодинокими є випадки, коли подружжя на початку процедури поділу майна категорично налаштовані на судовий процес та не бачать шляхів до врегулювання питання миром.

Втім, об'єктивна оцінка ризиків, які можуть настати у ході розгляду справи у суді, тривалості процедури судового розгляду з урахуванням потенційного оскарження у судах апеляційної та касаційної інстанції, розмір витрат на правову допомогу у судовому процесі можуть посприяти переговорному процесу та врегулювання майнових питань подружжя мирним шляхом.

В умовах воєнного стану мирне врегулювання спору є надзвичайно актуальним, оскільки за період судового спору рухоме та нерухоме майно взагалі може бути знищено у ході бойових дій.

Із мого особистого досвіду можу сказати, що судовий спір про поділ майна подружжя є крайньою мірою поділу майна подружжя, оскільки будь-яке мирне врегулювання може задовольнити набагато більше інтересів кожного із подружжя, аніж судовий спір. Це пов'язано з тим, що свобода договору дозволяє сформувати такі положення подружніх домовленостей, які є максимально гнучкими. Натомість, судовий процес йде у межах позовних вимог, які можна змінити виключно на стадії підготовчого засідання, а також релевантної судової практики, яка не завжди відповідає очікуванням одного з подружжя.

Підсудність

Якщо після завершення підготовчих дій до поділу майна домовитися мирним шляхом не вдалося, питання передається на розгляд суду.

Питання поділу спільного майна подружжя вирішується судом за місцезнаходженням найбільшої частини майна подружжя, виходячи з його вартості.

Умовно, якщо десять об'єктів нерухомого майна вартують мільйон доларів США та знаходяться в Голосіївському районному суді м. Києва, а один об'єкт вартує десять мільйонів та знаходиться в Печерському - справа буде підсудна Печерському районному суду м. Києва.

І разом з тим, якщо частина нерухомого майна знаходиться за кордоном, слід пам'ятати про те, що підсудність таких справ автоматично переміщається у країну місцезнаходження майна (постанови Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-954/2004 (провадження № 61-19125св18)від 18 лютого 2019 року у справі № 596/820/17 (провадження № 61-32590св18).

Вартість майна

Коли ми формуємо доказову базу у справі про поділ майна подружжя, одним із важливих аспектів є вартість майна. Вона впливає на ціну позову, яка є обов'язковою складовою позову; підсудність справи та можливість визначити дотримання рівності часток при поділі спільного майна подружжя.

Для того, щоб визначити вартість майна подружжя, необхідно звернутися до суб'єкта оціночної діяльності та замовити звіт про оцінку майна. До речі, витрати на оцінку можна включити у перелік судових витрат для відшкодування з іншої сторони.

Відповідно до висновків, викладених у постанові ВС від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, вартість майна, що підлягає поділу між подружжям, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи в суді.

Аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 18 квітня 2018 року у справі № 180/254/15-цвід 7 листопада 2018 року у справі № 761/17775/15-цвід 9 січня 2019 року у справі № 643/4589/15-ц.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» № 2658-ІІІ від 12 липня 2001 року (далі - Закон) проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках … під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

З огляду на зазначене, законом, а також релевантною практикою Верховного Суду наголошено на порядку та формі визначення вартості майна під час розгляду судових спорів.

У моїй практиці зустрічалися випадки, коли на підтвердження вартості майна сторона надавала відомості із відкритих джерел (веб-ресурси купівлі-продажу транспортних засобів та нерухомого майна) у вигляді роздруківок із офіційних веб-сайтів. Втім, така форма доказів не є прийнятною.

Позовні вимоги

Насамкінець, надважливу роль відіграє обраний спосіб захисту прав, який відображається у позовних вимогах.

Класичними способами захисту є:

(1) визнання часток подружжя при поділі спільної сумісної власності (по 1/2 за кожним із подружжя, виходячи із рівності часток подружжя);

(2) визнання часток подружжя при поділі спільної сумісної власності (із відступленням від рівності часток подружжя);

(3) визнання права особистої приватної власності на певне майно за одним із подружжя без грошової компенсації іншому із подружжя;

(4) визнання права особистої приватної власності на певне майно за одним із подружжя з грошовою компенсацією іншому із подружжя.

Залежно від обставин справи позовні вимоги можуть включати також визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, якщо сторони придбали частину майна за період проживання у цивільному шлюбі.

Якщо ми говоримо про поділ майна в ідеальних частках між подружжям (по 1/2 частці за кожним), необхідно розуміти, що це початок нового спору. Якщо суд при прийнятті рішення здійснив поділ майна подружжя по 1/2 за кожним, це не означає, що 1/2 квартири, наприклад, можна відчужити або виділити для користування.

Для того, щоб почати користуватися 1/2 часткою у нерухомості для проживання, зокрема, необхідно додатково ініціювати спір про встановлення порядку користування житловим приміщенням.

Такий поділ майна застосовний до грошових коштів, акцій, цінних паперів, де можна безперешкодно отримати у натурі виділену частку.

Поділ майна із відступленням від рівності часток подружжя може мати місце, якщо наприклад на утриманні одного із подружжя перебуває спільна дитина, а інший із батьків не здійснює її утримання та має значну заборгованість за аліментами. В такому випадку суд може відступити від рівності часток подружжя та присудити тому із них, з яким проживає дитина, більшу частку, ніж 1/2.

Приклади подібного вирішення спору містяться у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17 (провадження № 61-252св17), у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18 (провадження № 61-7230св19).

Для таких об'єктів, як нерухоме та рухоме майно (наприклад, квартири та автомобілі), доцільно визнавати право особистої приватної власності на майно за одним із подружжя із сплатою грошової компенсації за його частку іншому. Вказаний поділ уможливить безперешкодне користування майном для того із подружжя, за яким таке майно залишається.

Втім, треба мати на увазі, що присудження грошової компенсації одному із подружжя можливе виключно за його згоди, а не в примусовому порядку.

Питання грошової компенсації може мати місце також у випадку, якщо один із подружжя відчужив майно без згоди іншого. Така ситуація часто зустрічається, коли один із подружжя відчужив транспортний засіб не за нотаріально посвідченим договором, а за іншою формою правочину. У таких випадках Верховний Суд неодноразово вказував на те, що правильним способом захисту прав є саме стягнення грошової компенсації вартості частки одного з подружжя, а не визнання недійсним договору, на підставі якого таке майно було відчужено (для прикладу, постанова ВС від 30 січня 2019 року у справі № 158/2229/16-ц, провадження № 61-19420св18).

Замість висновків

Звичайно, запропонований чек-лист у справах про поділ майна подружжя є базовим та орієнтований на спори, які найчастіше зустрічаються у практиці. Кожен об'єкт спільної сумісної власності подружжя потребує окремого чек-листа, оскільки стратегія захисту має бути багатогранною та гнучкою задля дієвого реагування на зустрічні дії опонентів у справі.

Втім, основа будь-якого спору не обходиться без наведених вище орієнтирів.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners (ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

06.06.23
У статті надано короткий огляд важливих правових висновків, які містяться в постановах Касаційного цивільного суду, ухвалених ним у сімейних справах з початку 2022 року.

Олександр Губін, старший юрист Aga Partners, адвокат
(ексклюзивно для "ЮРЛІГА")

Починаючи з моменту початку повномасштабного вторгнення на територію нашої країни, національні суди практично не припиняли свою роботу та продовжували розглядати справи. Верховний Суд не є виключенням і невпинно переглядав справи за касаційними скаргами, створюючи при цьому судову практику, яка одразу ставала орієнтиром для судів нижчих інстанцій.

Для підготовки цього огляду були використані різноманітні огляди судової практики ВС, які він власне публікує час від часу на своєму сайті та у різноманітних соціальних мережах, зокрема на своєму офіційному каналі в Telegram.

З тим, щоб охопити досить широкий спектр питань, у цій статті не буде надаватися детальний аналіз тієї чи іншої постанови ВС, а лише короткий правовий висновок, який надає аудиторії змогу самій визначитися, чи цікавить її така постанова чи ні (такий самий підхід наразі використовує і сам Верховний Суд, публікуючи огляди своєї судової практики).

Аліменти та додаткові витрати

Надання послуг із організації вступу до вищих навчальних закладів для здобуття професійної освіти, щодо підготовки документів для поїздки на навчання до навчального закладу за кордоном, вступ до навчального закладу за кордоном та консультації з цих питань є особливими обставинами, щодо яких передбачено стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини відповідно до положень статті 185 СК України.

З текстом постанови Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 640/15771/19 можна ознайомитися за посиланням.

Відшкодування одним із батьків половини вартості ремонту технічних пристроїв, половини вартості витрат на лікування, відвідування секцій та позашкільних закладів не є додатковими витратами у розумінні вимог Сімейного кодексу України та охоплюються розміром аліментів, що стягуються з нього на утримання дитини на користь іншого з батьків.

З текстом постанови Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19 можна ознайомитися за посиланням.

При здійсненні часткових платежів аліментів грошові кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла в попередньому місяці (місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а потім у разі відсутності заборгованості на погашення платежу за поточний місяць. Формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується.

З текстом постанови Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 можна ознайомитися за посиланням.

Успадковане та отримане в дар майно не є доходом, який ураховується при визначенні розміру аліментів.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 682/1277/20 можна ознайомитися за посиланням.

Обов'язковою умовою для стягнення аліментів на дитину на користь одного з батьків є факт проживання з ним самої дитини, на утримання якої і стягуються аліменти.

З текстом постанови Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19 можна ознайомитися за посиланням.

Погіршення стану здоров'я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів на її утримання, якщо внаслідок такого погіршення раніше визначений розмір аліментів не забезпечує гармонійного розвитку дитини.

З текстом постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 128/2206/21 можна ознайомитися за посиланням.

Сімейне законодавство України не передбачає обов'язку батька за походженням, чия дитина усиновлена іншим чоловіком, утримувати таку дитину до досягнення нею повноліття.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 522/5039/21 можна ознайомитися за посиланням.

Поділ майна та фактичні шлюбні відносини

Грошові кошти, витрачені на придбання нерухомого майна і сплачені за рахунок кредитних коштів під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, не можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя і підставою для стягнення частки витрачених коштів на користь одного із колишнього подружжя.

З текстом постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 760/16783/15-ц можна ознайомитися за посиланням.

За домовленістю сторін шлюбного договору правовий режим майна, набутого під час шлюбу, після укладання шлюбного договору може бути змінений із режиму спільності на режим роздільності.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 755/5802/20 можна ознайомитися за посиланням.

Законодавець розмежував випадки, коли позовна давність для поділу майна подружжя застосовується та коли не застосовується (частина друга статті 74 СК України). У спорах про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, позовна давність не застосовується, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, і, навпаки, позовна давність застосовується, якщо жінка та чоловік припиняють проживати однією сім'єю.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 212/10842/19 можна ознайомитися за посиланням.

Початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати ухвалення постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 541/312/21 можна ознайомитися за посиланням.

Зазначення в резолютивній частині судового рішення конкретних приміщень, з яких складається належна сторонам на праві спільної часткової власності частка, є зайвим, оскільки кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому, яка є ідеальною та визначається відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 754/2060/17 можна ознайомитися за посиланням.

Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 307/2148/16 можна ознайомитися за посиланням.

Батьківські права

Поведінка особи, яка свідомо змінює країну проживання, не бере участі у вихованні дитини, свідчить про її ухилення від виконання батьківських обов'язків у розумінні статті 164 СК України і може бути підставою для позбавлення цієї особи батьківських прав щодо дитини.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 можна ознайомитися за посиланням.

При вирішенні питання про відібрання дитини від батька / матері без позбавлення батьківських прав, у разі неможливості передати її родичам, дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту її особистих і майнових прав та забезпечення її тимчасового влаштування.

З текстом постанови Верховного Суду від 3 травня 2022 року у справі № 308/12188/18 можна ознайомитися за посиланням.

Лише факт застосування до одного з батьків запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, який унеможливлює виконання ним батьківських обов'язків, не є безумовною підставою для позбавлення його батьківських прав.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 362/4847/20 можна ознайомитися за посиланням.

У разі коли батьки народженої дитини не дійшли згоди щодо її імені та/або прізвища, суд, ураховуючи інтереси обох батьків, може надати запропоноване батьками подвійне ім'я та/або прізвище, що узгоджується із частиною другою статті 145, частиною другою статті 146 СК України.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 753/7395/20 можна ознайомитися за посиланням.

У разі скасування рішення суду про позбавлення батьківських прав втрачаються ті правові наслідки, які з нього випливають, зокрема і право іншої особи на усиновлення дитини. Ігнорування приписів закону щодо обов'язкової згоди на усиновлення батька / матері дитини є підставою для визнання такого усиновлення недійсним.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 5 вересня 2022 року у справі № 554/1924/20 можна ознайомитися за посиланням.

Необізнаність особи щодо її батьківства стосовно дитини свідчить про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства, встановленого статтею 56 КпШС України.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 756/10603/17 можна ознайомитися за посиланням.

Гаазькі Конвенції

Під час вирішення спору про забезпечення повернення дитини до країни проживання слід звертати увагу, коли розпочато процедуру повернення такої дитини. У разі якщо судова процедура повернення дитини до країни проживання розпочата до спливу річного строку з моменту викрадення, варто застосовувати положення частини першої статті 12 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.

З текстом постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 757/32690/20-ц можна ознайомитися за посиланням.

Гаазька конвенція 1980 року жодним чином не перешкоджає судам договірних держав розглядати справу про викрадення дітей, не звертаючись до Центральних органів влади. Залежно від встановлення певних обставин справи, зокрема постійного місця проживання дітей, суд має застосувати одне із правил, визначених Гаазькою конвенцією 1996 року, про юрисдикцію спору. Юрисдикція спору ґрунтується на прив`язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.

З текстом постанови Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 613/1185/19 можна ознайомитися за посиланням.

Розірвання шлюбу

При застосуванні положень частини другої статті 110 СК України визначальним є факт вагітності дружини або наявність у неї дитини, якій не виповнилося одного року, на день пред'явлення позову про розірвання шлюбу до суду, а положення пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України не передбачають закриття провадження в разі, якщо у справах про розірвання шлюбу вагітність дружини настала після пред'явлення такого позову.

З текстом постанови Верховного Суду від 7 листопада 2022 року у справі № 361/1017/20 можна ознайомитися за посиланням.

Склад сім'ї

До сім'ї своїх батьків, незалежно від місця проживання, належать лише діти, крім повнолітніх дітей, які створили свою сім'ю.

З текстом постанови Верховного Суду від 7 лютого 2022 року у справі № 368/963/20-ц можна ознайомитися за посиланням.

Домашнє насильство

У разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із них домашнього насильства суд обов'язково повинен перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц можна ознайомитися за посиланням.

Усиновлення

Ухилення усиновлювачів від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, їхня відмова від неї і бажання скасувати усиновлення є підставою для позбавлення усиновлювачів батьківських прав щодо такої дитини та стягнення аліментів на її утримання.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 175/1713/20 можна ознайомитися за посиланням.

Думка дитини

Озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав, оскільки вона може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким дитина через малолітній вік неспроможна надавати об'єктивну оцінку, та не завжди відповідає інтересам самої дитини.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 можна ознайомитися за посиланням.

Застосування ДРТ

Згода батька дитини на використання в лікуванні безпліддя донорських ембріонів має фундаментальне значення для виникнення в нього батьківських прав та обов'язків щодо дитини, яка народилася за допомогою методів допоміжних репродуктивних технологій, адже така методика лікування виключає будь-яку кровну спорідненість його з дитиною, що в разі непоінформування та незгоди батька стосовно застосування таких методів є підставою для виключення відомостей про батька дитини з актового запису про її народження.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 344/1962/19 можна ознайомитися за посиланням.

Права інших родичів на спілкування з дітьми

Порядок спілкування баби та/або діда з онуками повинен забезпечувати якнайкращі інтереси дітей, зокрема спілкування з онуками згідно з графіком має відбуватися з дотриманням режиму дітей та уникнення створення конфліктних ситуацій.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 172/456/21 можна ознайомитися за посиланням.

Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі в здійсненні нею свого права, тому задоволення вимоги баби та діда про зобов'язання одного з батьків дітей, з яким вони проживають, не чинити перешкоди в спілкуванні з онуками можливе лише за наявності таких перешкод.

З текстом постанови Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 607/1377/22 можна ознайомитися за посиланням.

Підсумовуючи, можна констатувати, що судова практика йде шляхом вдосконалення, підтримання єдності та заповнення прогалин, які існують у чинному сімейному законодавстві.

Зокрема, наприклад, за відсутності закону, який би регулював застосування Гаазької конвенції 1996 року на території України, Верховний Суд нарешті зробив низку важливих правових висновків, які безсумнівно сприятимуть належному виконанню зазначеної Конвенції в нашій державі.

Олександр Губін, старший юрист Aga Partners, адвокат

Посилання на джерело

01.06.23
З початком повномасштабного вторгнення величезна кількість сімей була змушена шукати притулку за кордном. У зв'язку з цим значно виросла кількість звернень до сімейних адвокатів щодо стягнення аліментів, коли один з батьків за кордоном. Про всі нюанси механізму стягнення аліментів розповів старший юрист AGA Partners Олександр Губін.
(ексклюзивно для "ЮРЛІГА")

Напевно, в цілому світі не залишилось жодної людини, яка б не знала про ганебні агресивні дії сусіднього з Україною державного утворення. Так, через повномасштабну війну в Україні мільйони наших співгромадян були вимушені шукати притулку за кордоном. Втім, незважаючи на такі сумні події, обов'язки, покладені на ту чи іншу особу в силу закону мають виконуватись у повному обсязі і насамперед це стосується аліментів на дітей - майбутнє будь-якої нації. У цій статті я торкнусь питання, яким чином аліменти можуть бути стягнуті з того з батьків, який або яка наразі знаходиться за межами України, а також розглянемо ситуацію, коли аліменти підлягають стягненню з того з батьків, який залишився проживати в Україні, в той час як діти та другий з батьків перебувають за межами нашої держави.

Юридичні механізми міжнародного стягнення аліментів.

Для цілей цієї статті особа, яка бажає стягнути аліменти, буде іменуватися як стягувач, в той час як особа, з якої аліменти мають бути стягнуті, називатиметься боржник.

Фактично міждержавне стягнення аліментів може бути досягнуте двома опціями, які застосовуються до обох сценаріїв, згаданих у преамбулі до цієї статті.

Звернення до суду у країні перебування боржника.

Першим застосовним та найбільш швидким варіантом є безпосереднє звернення стягувача до суду країни тимчасового або постійного перебування/проживання боржника із позовною заявою про стягнення аліментів (іноземний або український суд, виходячи із того, де перебуває/проживає сам стягувач разом із дитиною або дітьми).

Такий спосіб є дієвим, втім, він не позбавлений недоліків, в тому числі суттєвих, про які буде йтися нижче.

Так, стягувач, звертаючись безпосередньо до іноземного суду, перш за все буде вимушений звернутися за правовою допомогою до місцевих адвокатів, що може значно вплинути на його майновий стан. Таку опцію доречно використовувати, якщо є деякі фінансові резерви і при цьому є впевненість, що майбутні аліментні виплати допоможуть відшкодувати понесені витрати на правову допомогу.

Так само, дану опцію можна використовувати, якщо місцеве законодавство дозволяє стягувати витрати на адвоката у судовому порядку. Таким чином, рекомендується зробити самостійний пошук місцевих іноземних адвокатів та задати їм кілька першочергових запитань, на які вони, зазвичай, надають поверхневі, але безкоштовні відповіді. Серед таких запитань, можуть бути: щодо правил підсудності, способів стягнення (тверда грошова сума або в частині від заробітку/доходу), можливості стягнути витрати на адвоката у судовому порядку, мінімального гарантованого або рекомендованого розміру аліментів.

Після ознайомлення з такими відповідями стягувач зможе прийняти для себе виважене рішення, чи підходить йому опція, пов'язана із безпосереднім зверненням до суду в країні місця проживання або перебування боржника.

Окрім цього, доречно буде спробувати дізнатися про майновий стан боржника - чи офіційно він працевлаштований, який дохід він отримує та яким майном володіє. Це також можуть зробити іноземні адвокати.

Альтернативно можна звернутися до українських адвокатів, які спеціалізуються на супроводженні міжнародних сімейних проектів та володіють розгалуженою сіткою контактів сімейних юристів по всьому світу. Такі адвокати зможуть, по-перше, звернутися до безпосередніх спеціалістів в країні перебування/проживання боржника, по-друге, отримати більш детальні та вичерпні відповіді та допомогти спланувати та скоординувати найбільш оптимальний план дій, які дозволять отримати бажаний результат.

Якщо боржник проживає в Україні, то, звичайно, на перший план виходить його майновий стан та характер його доходів. Треба звертати увагу, наприклад на те, чи не є єдиним джерелом його доходів ФОП і на якій системі оподаткування він перебуває, оскільки стаття 195 СК України передбачає, що у разі перебування такого боржника на спрощеній системі, аліменти будуть визначені, виходячи із середньої заробітної плати працівника для тієї місцевості, де проживає в Україні такий боржник.

Крім цього, якщо боржник офіційно працевлаштований і отримує значний дохід, тоді доцільним буде формувати позовні вимоги через частку від його доходу/прибутку. Якщо ж відомостей про його працевлаштування немає, тоді, можливо, варто просити суд стягнути тверду грошову суму.

Підсумовуючи, стягнути аліменти в країні перебування/проживання боржника шляхом безпосереднього звернення до суду стягувачем можливо, втім, така процедура передбачає, скоріше за все, залучення іноземного або вітчизняного спеціаліста з сімейного права, та вимагає ретельного попереднього планування та підготовки.

Використання міжнародних договорів зі стягнення аліментів.

Другим варіантом отримання аліментів у міжнародному форматі є використання різних конвенцій, учасницею яких є Україна. Зазначаю, що такі конвенції можуть бути використані, як для того, щоб отримати аліменти в Україні, так і за кордоном.

Так, Україна є учасницею наступних міжнародних договорів, які в різний час застосовувались та/або застосовуються до аліментних відносин:

Нижче більш докладно піде мова саме про Конвенцію 2007, оскільки відповідно до ст. 48, 49 та 56 Конвенції саме вона покликана замінити усі попередні міжнародні договори, що застосовувались до регулювання аліментних відносин.

Варто зауважити, що склад держав-учасниць є різним, якщо порівнювати Конвенцію 1956 року із Конвенцією 2007. Тому, якщо, виходячи суб'єктного складу, наприклад, Конвенції 2007, країни місця перебування/проживання боржника немає в переліку держав-учасниць, тоді можна використати для стягнення аліментів за кордоном Конвенцію 1956, якщо така країна є учасником згаданого міжнародного договору.

Перелік країн, які учасницями того чи іншого договору, можна подивитися:

  • Для Конвенції 1956 за наступним посиланням(англійською мовою);
  • Конвенції 2007 за наступним посиланням(англійською мовою).

Конвенція 2007 передбачає численні механізми, втім, фактично, для того, щоб стягнути аліменти з особи, яка проживає в іншій державі є два найбільш ефективні способи:

  • звернутися до компетентного органу іноземної країни, де проживає боржник, із клопотанням про визнання та надання дозволу на виконання рішення суду про стягнення аліментів (українського або іноземного суду);
  • звернутися до компетентного органу країни, де проживає боржник із заявою про винесення рішення щодо аліментів (така можливість передбачена Конвенцією 1956 року та Гаазькою конвенцією 2007 року, однак на практиці не всі держави погоджуються приймати такі заяви).

В Україні застосування Конвенції 2007 регулюється спеціальним наказом Міністерства юстиції України від 15 вересня 2017 року № 2904/5, яким було затверджено Інструкцію про виконання в Україні Конвенції про міжнародне стягнення аліментів на дітей та інших видів сімейного утримання (надалі - Інструкція).

Інструкція містить детальний опис порядку подання та опрацювання заяв стосовно зобов'язань про утримання.

Усі звернення про стягнення аліментів надсилаються через Міністерство юстиції України.

Інструкція містить досить детальний та зрозумілий опис необхідних дій та документів, які мають бути вчинені або додані стягувачом відповідно до Конвенції 2007 та які доступні за посиланнями вище.

Нотаріально завірений переклад не вимагається, достатньо, якщо переклад офіційно засвідчений перекладачем або бюро перекладів. Вимога консульської легалізації або засвідчення документів апостилем також не застосовується.

Звертаю увагу, що практика застосування Конвенції 2007 Міністерством юстиції України показала, що законодавством іноземної держави можуть визначатися особливості порядку вирішення питання про стягнення аліментів.

Так, наприклад, більшість країн-учасниць Конвенції 2007 вимагають, щоб спосіб стягнення аліментів відповідно до рішення українського суду передбачав саме тверду грошову суму, а не у частці від доходу/заробітку (25-50% в залежності від кількості дітей).

Не всі іноземні країни також надають можливість отримати рішення свого місцевого суду про стягнення аліментів для заявників із України. До таких країн, зокрема, належать Чеська та Італійська Республіки.

В Міністерстві юстиції України цими питаннями опікуються професіонали з унікальним досвідом, тому заявники зможуть отримати докладну інформацію про найбільш оптимальний варіант вирішення їх питання про стягнення аліментів у разі відповідного звернення до цієї державної установи, як до Центрального Органу України відповідно до Конвенції 2007.

Наостанок, хотілося б сподіватися, щоб роботи у цьому напрямі у приватних юристів або колег із Міністерства юстиції України було якомога менше і усі батьки (обох статей), які в силу життєвих обставин та сімейних відносин мають сплачувати аліменти на користь своїх дітей та проживають у різних з ними країнах, робили це добровільно та у розмірі, достатньому для забезпечення усіх їхніх потреб, пов'язаних із зростанням, вихованням та розвитком.

Олександр Губін, старший юрист Aga Partners, адвокат

Посилання на джерело

10.05.23
Детально про кредитні правовідносини подружжя розповіла старша юристка AGA Partners Олена Сібірцева.
(ексклюзивно для "ЮРЛІГА")

За час перебування у шлюбі подружжя набуває не тільки різноманітні права та блага, а й обов'язки, що, в тому числі, можуть випливати з них. Кредитні правовідносини мають безпосереднє відношення до таких обов'язків, що обумовлено відповідними потребами сімей.

Щоб зрозуміти, як же бути у випадку, якщо шлюб розірвано, а кредит ще не виплачений, варто подивитися вглиб цього питання, адже кредит - це по суті борг, а борги подружжя можуть мати часто неочікуваний характер.

Борги подружжя є спільною сумісною власністю

Ще донедавна багатьох громадян дивувала інформація про те, що, виявляється, боргові зобов'язання одного з подружжя підлягають поділу між ними. Так, хтось необачно міг вважати, що борги має сплачувати виключно той з подружжя, хто укладав кредитний договір, або брав позику за розпискою.

Єдність практики Верховного Суду із цього питання, а також діяльність адвокатів та інших правників підвищили правову обізнаність громадян з цього питання та наштовхнули на думку про необхідність шлюбного договору. Про вказаний інструмент у контексті боргів подружжя буде ще зазначено нижче.

В цілому, формула сімейного законодавства та практики Верховного Суду зводиться до того, що борги є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак підлягають поділу на загальних засадах, тобто порівну між подружжям.

З цього приводу висловився Верховний Суд у постановах Верховного Суду України: 1) від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, 2) від 14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16. Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18) можна ознайомитися за посиланням. Аналогічна позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61-10886св18).

Втім, всі ми знаємо, що із кожного правила є виключення. Так, доречним буде згадати про так звану тріаду спільної сумісної власності подружжя, яку ВС використовує для того, щоб визначити статус майна подружжя як спільного сумісного або виключити певне майно з такого переліку: (1) час набуття майна; (2) джерело походження коштів, за які таке майно було набуте; (3) мета - в інтересах сім'ї. Аналогічним чином визначається і статус боргів або інших обов'язків подружжя.

З цього приводу дивіться деталі у постанові ВСУ від 25 листопада 2015 року у цивільній справі № 6-2333цс15.

Тобто якщо чоловік уклав кредитний договір під час перебування у шлюбі та за рахунок цих коштів було придбано будинок, де проживала сім'я, ці боргові зобов'язання, як і сам будинок, підлягають поділу як спільна сумісна власність подружжя.

Якщо ж дружина отримала позику на підставі розписки задля придбання дорогоцінного каміння та ювелірних прикрас, очевидно, що такий борг між подружжям не ділитиметься.

Подружжя є солідарними боржниками перед кредитором

Допоки подружжя врегулює питання поділу майна між собою, кредитори можуть звернутися до них задля повернення боргу.

Зазначене слід враховувати при оцінці обсягу майна, що підлягає поділу, та перспектив процедури такого поділу майна між подружжям (чи то у суді, чи то шляхом укладення нотаріального договору) загалом.

Мається на увазі те, що кредитор (для прикладу, банківська установа) може звернутися як у судовому, так і позасудовому порядку до обох із подружжя як солідарних боржників для повернення боргу.

При цьому неважливо, ким укладався кредитний договір із подружжя, відповідальність нестимуть обидва (за умови існування тріади, про яку йшлося вище).

Цю особливість варто обов'язково враховувати, оскільки у випадку, якщо кредитор задовольнить свої вимоги, дуже несподівано для одного з подружжя левова частина майна обох з них зникне (грошових коштів або майна, на яке звернено стягнення кредитором). А це важливо при формуванні стратегії у справі, тому що впливатиме на розрахунок часток подружжя, які за загальним правилом є рівними.

Для прикладу, подружжя вирішило розлучитися та здійснити поділ майна у суді, залишивши за дружиною нерухоме майно, а за чоловіком рухоме майно та кредитні зобов'язання. У випадку, якщо чоловік отримав вимогу кредитора про дострокове погашення боргу, при цьому у нього відсутні грошові кошти, а рухоме майно не покриває вартість кредиту, ймовірний наступний сценарій: чоловік висловить претензію до дружини про те, що частки у майні подружжя були розподілені непропорційно, попередні домовленості скасовуються, кредит уже раціонально ділити на двох, що вплине на складність судового процесу та первинні очікування сторін.

Позиція про те, що подружжя є солідарними боржниками перед кредитором, висловлена Верховним Судом, наприклад, у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц (провадження № 61-773св20).

Також дивіться постанову ВП ВС від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

Шлюб розірвано, борг залишився

Ще одним прикладом розвитку подій є ситуація, коли подружжя розлучилося, але у них залишився невиплачений кредит або інший борг (позика, розписка тощо).

У такому разі діє принцип: що сплачено у шлюбі, те не ділиться, що не сплачено - ділиться порівну як спільна сумісна власність подружжя.

По великому рахунку, цей варіант розвитку подій є тотожним поділу боргів між подружжям, про який йшлося вище.

Єдине, на що варто звернути увагу, це те, що поділ стосується виключно залишку за борговими зобов'язаннями, а не за кредитом в цілому.

Тобто, якщо у шлюбі було сплачено 80 % боргу, то ці зобов'язання не включаються до переліку майна та боргів, які підлягають поділу між подружжям. Адже резюмується, що за час перебування у шлюбі дружина та чоловік діють в інтересах сім'ї та за погодженням один одного, навіть якщо фактично борг було погашено тільки одним із подружжя. Те ж правило яскраво підтверджується можливістю здійснити поділ дивідендів одного із подружжя, в той час як інший - не працював за час існування шлюбу.

З цього приводу для прикладу можна розглянути висновки Верховного Суду, висловлені у постанові ВС від 5 жовтня 2021 року у справі № 755/16464/20.

Важливим моментом, на який варто звернути увагу, є те, що не завжди розірвання шлюбу та поділ майна подружжя співпадають у часі.

Наприклад, шлюб розірвано у березні 2020 року, а поділ майна подружжя ще триває, при цьому один із подружжя продовжує виконувати кредитні зобов'язання та самостійно погашає кредит.

Справедливо, що до моменту поділу майна подружжя у такій ситуації сплачені кошти в рахунок погашення боргу автоматично не прощаються.

Той із подружжя, який після розірвання шлюбу продовжував сплачувати борг одноосібно, має право на стягнення грошової компенсації з іншого із подружжя за період від дня розірвання шлюбу до дня поділу майна подружжя (набрання чинності рішеннями у відповідних справах, чи то інших офіційно завершених процедур, якщо шлюб було розірвано у РАЦСі, а поділ майна здійснено за договором у нотаріуса).

Цей алгоритм захисту діє виключно у випадку, якщо той, хто виконував боргові зобов'язання, здійснював це за рахунок особистих коштів. Якщо є це були кошти сім'ї (спільна сумісна власність подружжя), то очевидно, що підстави для такої компенсації відсутні.

Ознайомитися із відповідними висновками Верховного Суду можна у постанові ВС від 6 червня 2018 року у справі № 712/6574/16-ц та від 2 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18).

Не все те борги, що міститься у позовних вимогах

Варто пам'ятати, що не всі боргові зобов'язання є реальними та такими, що підлягають виконанню.

Непоодинокими є випадки, коли у ході розгляду справи у суді виникають боргові розписки на значні суми, про які один із подружжя навіть не здогадувався.

Важливо розуміти, чи ці борги реальні, чи створені фіктивно задля отримання певних вигод тим, хто про цей борг заявляє. Адже може бути ситуація, коли один із подружжя жадає отримати більшу частку у спільній сумісній власності подружжя або створити моральний тиск у суді на колишнього у подружжі.

У випадку, якщо боргові зобов'язання дійсно не існували та створені штучно, можна вести мову про зловживання правом тим із подружжя, хто цей борг пред'являє у суді.

Зловживання процесуальними правами проявляється у тому, що один із учасників процесу використовував право на зло, наявні негативні наслідки для одного з подружжя, розуміння наслідків тим, хто зловживає правами.

Тобто, якщо у одного із подружжя є докази фіктивності (надуманості, неіснування) боргу, який міститься у позовних вимогах, стратегія захисту може бути зведена до того, що такі дії іншого із подружжя є зловживанням правами із застосуванням передбачених законом наслідків та уникнення сплати неіснуючого боргу.

Шлюбний договір як превентивний інструмент

Як мною уже неодноразово підкреслювалося у інших статтях та виступах у різноманітних заходах, шлюбний договір є тим документом, з якого починається юридичний порядок у сім'ї.

У контексті боргів подружжя саме у шлюбному договорі може бути передбачено, що за борговими зобов'язаннями уся відповідальність покладається на того із подружжя, хто їх на себе взяв, уклавши відповідний договір (кредитний, позики) та навіть склавши розписку.

Зазначений пункт шлюбного договору здатен захистити кожного із подружжя як від довготривалих судових спорів між собою, так і від дій різних кредиторів, які не завжди діють добросовісно по відношенню до боржників.

Крі того, шлюбний договір має довгострокову перспективу та продовжує захищати майно подружжя для кожної із його сторін навіть у випадку смерті чоловіки чи дружини.

Це пояснюється тим, що боргові зобов'язання є частиною спадщини та задовольняються за рахунок спадкового майна. Наявність же шлюбного договору дозволяє «вилучити» частину майна із спадкової маси, залишивши у ній тільки частку померлого та не втратити все, що було набуто у шлюбі через борг, до якого спадкоємець (переживший іншого з подружжя) навіть не мав відношення.

Наостанок

Коли мова йде про борги подружжя, необхідно надавати об'ємну оцінку ситуації та проводити детальний юридичний аналіз, тому що не завжди борг, який фігурує при поділі майна подружжя, підлягає сплаті або врахуванню при розподілі часток у спільній сумісній власності подружжя.

Шлюбний договір, який є, на жаль, несправедливо недооціненим, є як раз тим інструментом, що не тільки дозволяє вибудувати маршрут майнової взаємодії між подружжям за час перебування у шлюбі, а й попереджає довготривалі судові процеси, де результат розгляду справи, як правило, є непередбачуваним та адаптивним під зміну законодавства та напряму судової практики.

І нарешті, борги подружжя - це не тільки про життя у шлюбі, це також про життя після смерті одного із подружжя та спадкування, що неодмінно треба пам'ятати при розумному та безпечному плануванні сучасного приватного життя.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners (ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

05.05.23
У цій статті Олена Сібірцева та Олександр Губін описують особливості реєстрації шлюбу та укладення шлюбних контрактів для іноземців в Україні.

Олена Сібірцева та Олександр Губін, старші юристи AGA Partners
(ексклюзивно для "CorporateLiveWire")

Стаття доступна англійською мовою.

Посилання на джерело

19.12.22
Олена Сібірцева проаналізувала особливості процедури вирішення спорів з урахуванням думки дитини та відповідну судову практику.

Олена Сібірцева, старша юристка AGA Partners, адвокатка
(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Найкращі інтереси дитини - відправна точка у спорах щодо дітей

В усіх спорах, які стосуються захисту прав та інтересів дітей суд та усі залучені державні органи, а також приватні особи мають керуватися якнайкращими інтересами дитини. Найпоширенішими категоріями спорів, що стосуються прав та інтересів дітей, є визначення місця проживання дитини з одним із батьків; усунення перешкод у вихованні дитини та встановлення способів участі у її вихованні (графіку зустрічей); позбавлення батьківських прав; відібрання дитини, тощо.

При цьому Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, проголошено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Національне законодавство також відображає принцип пріоритетності прав та інтересів дитини, зокрема, статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Для того ж, щоб виявити інтереси дитини, необхідно пройти ряд процедур, щоб такий інтерес встановити. Законодавець та існуюча судова практика наводить, як мінімум, наступні інструменти для зазначеного: опитування дитини судом, органом опіки та піклування та залучення психолога (експерта).

Актуальна практика Верховного Суду

Впродовж останніх років Верховний Суд (далі - ВС) неодноразово наголошував на тому, що дитина має бути заслухана, а її думка врахована судом.

У розрізі зазначеного суди першої та апеляційної інстанцій наразі у більшості справ ставлять на обговорення питання заслуховування думки дитини, ініціюючи його самостійно або задовольняючи клопотання батьків з цього приводу. При цьому, у кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку. На практиці, не обов'язково дитині має виповнитися десять років, щоб вона могла бути заслуханою у суді, думка дітей молодших за віком також всебічно з'ясовується та встановлюється судами за допомогою різних механізмів, про які мова йтиме нижче.

У контексті віку дитини при її опитуванні ВС у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц (провадження № 61-29942св18) зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Також у постанові ВС від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 (провадження № 61-5726св20) зауважено, що з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові КЦС ВС від 25 липня 2019 року у справі № 761/15172/17-цпостанові КЦС ВС від 18 грудня 2018 року у справі № 610/2531/17; постанові КЦС ВС від 23 травня 2018 року у справі № 761/15172/17-ц.

При цьому, непоодинокими є випадки, коли дитина тривалий час проживала з одним із батьків, а тому її думка може бути спотворена, мати ознаки навіювання одним із батьків, внаслідок чого не може прийматися судом як абсолютна.

Так, у постанові ВС від 9 листопада 2020 року у справі № 487/7241/18 (провадження № 61-22623св19) зауважено, що визначаючи місце проживання дитини, суд може врахувати її думку щодо проживання з одним із батьків, проте згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати і сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Аналогічні позиції висловлені у постанові КЦС ВС від 27 листопада 2019 року у справі № 400/829/17постанові КЦС ВС від 24 жовтня 2018 року у справі № 487/545/17-цпостанові КЦС ВС від 24 жовтня 2019 року у справі № 585/2392/18.

У постанові ВС від 22 грудня 2021 року у справі № 554/1124/20 (провадження № 61-18504св21) зауважено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця її проживання, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, наприклад таких, як тривалий час проживання дитини з одним із батьків без можливості повноцінного спілкування з тим із батьків, з ким дитина не проживає. Одночасно з вирішенням вимоги про визначення місця проживання дитини суд може вирішити і вимогу про зобов'язання відповідача передати дитину для постійного проживання з позивачем.

В продовження наведеного, у постанові ВС від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено, що озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через малолітній вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Також у постанові ВС від 23 травня 2018 року у справі № 682/966/17 (провадження № 61-14940св18) зроблено висновок про те, що якщо дитина малолітнього віку, судове рішення не може бути скасоване лише з тих підстав, що думка дитини не була з'ясована.

А у постанові ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 523/13088/17 (провадження № 61-45478св18) зауважено, що одне лише бажання дитини проживати з батьком не може бути безумовною підставою для зміни її місця проживання.

Отже, судами всебічно приділяється увага думці дитини та висловленим нею бажанням, ці питання з'ясовуються на підставі різних доказів, в тому числі, шляхом опитування дитини. При цьому, суди зважають і на різноманітні супутні фактори, які можуть мати вплив на висловлений дитиною інтерес, а тому думка дитини не є абсолютною та оцінюється у сукупності із іншими доказами.

Опитування дитини судом

Однією із процедур, у межах яких з'ясовується думка дитини, є опитування дитини, яке здійснюється судами. Ця процедура є однією із найбільш врегульованих та застосовних наразі.

Так, Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) у статті 232 визначає, що допит малолітніх або неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

При цьому, у виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи.

Як правило, при здійсненні опитування дитини судом батьки завжди видаляються із зали судового засідання, оскільки очевидно, що вони є зацікавленими сторонами у спорах, що стосуються їх батьківських прав. При цьому, у залі судового засідання залишається дитина, представник органу опіки та піклування або служби у справах дітей та психолог, якщо його залучили сторони.

Варто зауважити, що участь психолога при опитуванні дитини у суді є нагальною, оскільки може створити більш спокійну та стабільну атмосферу для дитини у стресовій ситуації, що пов'язана із перебуванням у суді. При цьому, такий психолог може бути залучений одним із батьків або обома батьками або бути штатним співробітником служби у справах дітей.

Опитування дитини представниками служби у справах дітей та/або органами опіки та піклування

На противагу порядку з'ясування думки дитини у суді опитування дитини органами опіки та піклування та службою у справах дітей не врегульовано чітко.

Фактично, у постанові Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» (далі - Постанова) міститься дві вказівки на цю процедуру.

Зокрема, у пункті 72 Постанови зазначено, що після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Також, у пункті 74 Постанови передбачено, що під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

На цьому регулювання окресленого питання завершується, а на практиці ми маємо діаметрально протилежні ситуації опитування дитини у межах цих спорів.

Як правило, представники служби у справах дітей проводять бесіду з дитиною під час обстеження побутових умов проживання батьків, що є надзвичайно комфортним для дитини, менш стресовим. Дитина при цьому перебуває з одним із батьків та у звичній обстановці.

Також на практиці опитування дитини може здійснювати психолог, залучений службою у справах дітей за допомогою державних органів та спеціалізованих центрів. Така практика видається найбільш наближеною до європейських стандартів та відповідає критерію «забезпечення якнайкращих інтересів дітей».

Також, деякі служби у справах дітей спрямовували батьків до Міського центру дитини, де кваліфіковані психологи проводили зустрічі з дітьми та батьками та надавали відповідні висновки.

Проте, зустрічається і інший досвід. Так, наприклад, існують випадки проведення бесіди з дитиною безпосередньо на засіданні комісії з питань захисту прав дитини. При цьому, батьки вилучалися із зали, де проводилася комісія, що для малолітньої дитини очевидно є значним стресом. При цьому, батькам не було повідомлено про те, чи були присутні на засіданні комісії психологи та представники служби у справах дітей.

У контексті неврегульованості чіткої процедури опитування дитини органом опіки та піклування та службою у справах дітей показовими є висновки, які викладені у постанові ВС від 17.07.2019 року (справа № 185/6994/15-ц), у яких наведено вектор того, як ця процедура має відбуватися.

Так, зазначено, що під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Крім того, ВС вказує, що коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди.

Зазначені Верховним Судом підходи мають враховуватися органом опіки та піклування, оскільки його участь у таких справах є обов'язковою та має відповідати загальновизнаним стандартам, направленим на захист прав дітей.

З'ясування думки дитини у ході психологічного обстеження 

Ще одним способом з'ясувати думку дитини є проведення судової експертизи або психологічного обстеження дитини на підставі звернення до психолога одним із батьків або обома батьками.

У ході виникнення конфлікту між батьками непоодинокими є випадки залучення психолога до роботи з дитиною задля мінімізації негативного впливу на її психоемоційний стан. В подальшому, доволі часто результати роботи психолога подаються до суду у якості письмового доказу.

Звичайно, не всі батьки свідомо підходять до питання психоемоційного стану дитини під час конфліктних ситуацій між собою, а тому звернення до психолога частіше здійснюється уже у ході підготовки до судового процесу, коли конфлікт досяг свого піку.

Звернення до психолога здійснюється за заявою одного із батьків, при цьому доцільно запросити до участі у такому обстеженні і іншого із батьків, якщо це не матиме негативного впливу на дитину. Залучення іншого із батьків відповідає принципу рівності прав та обов'язків батьків по відношенню до дитини, проте ступінь конфлікту та індивідуальні обставини справи можуть свідчити про те, що участь обох батьків у роботі із психологом суперечитиме інтересам дитини.

Основною ціллю такого звернення є з'ясування психоемоційного стану дитини та дитячо-родинних відносин, на підставі яких можна встановити, яке середовище та з ким із батьків буде найбільш благонадійним та сприятливим для дитини.

При цьому, при здійсненні психологічного обстеження дитини доцільно врахувати наступні питання:

- Чи є у дитини індивідуально-особистісні особливості, що потребують особливої уваги з боку батьків та вихователів та створення особливих умов навчання і виховання?

- Хто з дорослих утворює для дитини соціально-підтримуюче оточення?

- Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості батька та матері та особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психічний розвиток та переживання благополуччя їх дитини?

- Чи є специфічні психологічні особливості у ставленні дитини до батьків, інших членів родини? Якщо є, то в чому вони виражаються?

- До кого з батьків дитина прив'язана більшою мірою, чим це характеризується?

- Чи є ознаки, що дозволяють припустити вплив матері/батька на формування у дитини негативної думки про батька/матір, який/яка мешкає окремо? Якщо є, то в чому вони виражаються?

- Якими є основні індивідуально-особистісні характеристики матері? Якими є її основні установки як матері?

- Якими є основні індивідуально-особистісні характеристики батька? Якими є його основні установки як батька?

- Чи є з психологічної точки зору у матері/батька обставини, що можуть перешкоджати її/його спілкуванню з дитиною?

Вказаний перелік сформовано на підставі наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень № 53/5 від 08.10.1998 р. та не є вичерпним.

З'ясування думки дитини у ході роботи із психологом є найбільш комфортним процесом для дитини, оскільки проходить, як правило, у спокійній обстановці, в ігровій формі, з певною тривалістю з одним і тим самим психологом, за участі одного із батьків. На противагу зазначеному, опитування дитини в органах опіки та піклування та у суді очевидно є більш стресовим для дитини, зважаючи на необхідність перебування дитини у незнайомому місці та контакту із людьми, яких вона бачить вперше.

Недоліками такого способу з'ясування думки дитини є одностороння робота з одним із батьків, оскільки навіть за умови, що інший із батьків не матиме негативного впливу на дитину, його залучають вкрай рідко, що призводить до неповного психологічного обстеження дитини.

З'ясування думки дитини у ході судової експертизи

Ще одним інструментом з'ясування думки дитини є судова експертиза, яка може бути призначена судом у випадку, якщо існує сукупність умов: (1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; (2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Питання, які ставляться на вирішення експерту, є аналогічними до зазначених вище.

Можна зробити висновок, що судова експертиза є інструментом тоді, коли етап отримання висновку психолога (або експерта) за зверненням одного із батьків уже пройдено.

Такий інструмент є доцільним якраз у тому випадку, якщо інший із батьків був позбавлений можливості взяти участь у психологічному обстеженні дитини та має сумніви у об'єктивності підготовленого висновку психолога, чи експерта.

Проте, ще раз необхідно наголосити, що залучення дитини до проведення судової експертизи є стресовим заходом, тому до моменту його ініціювання вкрай важливо зважити усі «за» та «проти» нагальності цієї процедури.

Труднощі щодо з'ясування думки дитини в умовах воєнного стану

Під час дії воєнного стану процедури щодо з'ясування думки дитини у межах судових процесів зазнали деяких труднощів.

Зазначене пов'язано із тим, що значна кількість сімей виїхали за кордон або змінили місце свого проживання у межах України. При цьому, розгляд справи судом продовжує здійснюватися на тій території України, де він був розпочатий. За таких умов, забезпечити явку дитини до суду або органу опіки і піклування за постійним довоєнним місцем проживання дитини може бути небезпечно або неможливо.

Процесуальне законодавство дозволяє брати участь у судовому засіданні за допомогою відеоконференції : віддалено через інший суд або із використанням власних засобів зв'язку.

Разом із тим, якщо одна із сторін використовує власні засоби відеоконференцзв'язку (телефон, ноутбук, планшет, без прибуття до суду) опитування дитини судом здійснити неможливо. Це пов'язано із тим, що відсутня можливість видалення із «зали судового засідання» того із батьків, який перебуває із дитиною та забезпечення присутності психолога, представника органу опіки та піклування безпосередньо поряд із дитиною під час її опитування.

Умови воєнного стану наразі передбачають можливість здійснити опитування дитини за умови перебування усіх учасників процесу у різних локаціях виключно за допомогою відеоконференцзв'язку через інший суд із залученням локального органу опіки та піклування до участі у такому судовому засіданні. Так, наприклад, якщо судове провадження розглядається у м. Києві, батько перебуває у м. Львові, а мати з дітьми у м. Ужгороді, матері з дітьми доцільно брати участь у удовому засіданні за допомогою відеоконференції через суд у м. Ужгороді із залученням місцевого представника органу опіки та піклування та психолога при опитуванні дитини у суді.

За умови, якщо один з батьків, з яким проживають діти, не може забезпечити участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, доцільно використовувати альтернативні способи з'ясування думки дитини, зокрема, письмові докази, про які йшлося вище (висновки психолога, експерта, матеріали роботи служб у справах дітей).

Замість висновків

Таким чином, з'ясування думки дитини у судових спорах, які стосуються її життя є нагальним та обов'язковим. З приводу зазначеного міститься безліч посилань у міжнародному та національному законодавстві, практиці ЄСПЛ та національних судів.

При цьому національний досвід надає широкий інструментарій для вказаного: шляхом звернення до психолога, експерта, суду.

Проте, важливо враховувати, що будь-яке з'ясування думки дитини має передусім на меті захист її прав та інтересів, а тому має відбуватися за максимально комфортних та антистресових умов. Це правило має бути абсолютним навіть, якщо отриманий у результаті доказ здаватиметься менш вагомий ніж той, який отриманий у результаті поставлення дитини у надзвичайно некомфортні для неї умови при опитуванні.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

16.11.22
Олена Сібірцева проаналізувала особливості спадкування під час воєнного стану.

Олена Сібірцева, старша юристка AGA Partners, адвокатка
(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Повномасштабна війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, вплинула на усі сфери життя. На превеликий жаль, щодня стрічка новин наводить інформацію про загиблих.

У зв’язку із зазначеним питання спадкування в умовах воєнного стану є актуальним та нагальним. Разом з тим, варто звернути увагу, що в умовах воєнного стану законодавство зазнало змін у цій сфері, які необхідно враховувати спадкодавцям за життя та спадкоємцям.

Строк для прийняття спадщини в умовах воєнного стану

З початку війни законодавцем було запроваджено правило зупинення на весь час дії воєнного стану перебігу шестимісячного строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття.

З 29 червня 2022 року діють нові зміни щодо строків оформлення спадщини під час воєнного стану. Згідно Постанови Кабінету міністрів України від 24 червня 2022 року № 719 та роз’яснення Міністерства юстиції України від 11 липня 2022 року.

Так, перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці.

Тобто до загальних 6 місяців на прийняття спадщини додається ще 4 місяці, загалом 10 місяців (але у разі припинення або скасування воєнного стану строк для прийняття (відмови від) спадщини може бути меншим ніж 10 місяців.

Наприклад, людина померла 05 січня 2022 року, то строк для прийняття (відмови від) спадщини спливає 05 листопада 2022 року.

Оформлення свідоцтва про право на спадщину

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.

Наразі, свідоцтво про право на спадщину видається лише тим спадкоємцям, в яких цей строк завершився до 06.03.2022 року, що пов’язано із законодавством, прийнятим в умовах воєнного стану.

Якщо строк видачі свідоцтва про право на спадщину припадає на дати після 06.03.2022 року, то документ оформлюються через 10 місяців від дати смерті людини. Строк може зменшитися у разі припинення воєнного стану.

Наприклад, людина померла 01 травня 2022 року. Строк на прийняття (відмови від) спадщини спливає 01 березня 2023 року. Нотаріус зможе видати свідоцтво на спадщину з 02 березня 2023 року, якщо воєнний стан не буде припинено або скасовано раніше.

Нотаріуси, до яких потрібно звернутися, щоб відкрити спадщину

За загальним правилом місцем відкриття спадщини є місце останнього проживання померлого. Альтернативним варіантом може бути місцезнаходження нерухомого майна померлого, або рухомого (якщо нерухомість відсутня).

Під час дії воєнного стану законодавець надав можливість звернутися до будь-якого нотаріуса на території України для заведення спадкової справи, без територіальної прив’язки до останнього місця проживання померлого. Зазначене значно спростило реалізацію прав тих громадян, які вимушено мали покинути звичні місця проживання.

При цьому, якщо у ході ведення спадкової справи стане відомо, що така справа була заведена у іншого нотаріуса, справа, яка відкрилася пізніше, передається до того нотаріуса, де вона була відкрита раніше. Така ситуація може виникнути, якщо одні спадкоємці подали заяву про прийняття спадщини до війни, а інші – під час воєнного стану, а нотаріус був унеможливлений перевірити наявність заведеної спадкової справи через відсутність доступу до реєстру на певному етапі.

Подання заяви про прийняття спадщини за кордоном

В умовах активних бойових дій значна кількість громадян виїхали за кордон. Разом з тим, вони жодним чином не обмежуються у своїх правах на території України, в тому числі у частині прийняття спадщини.

У випадку, якщо на території України відкрилася спадщина, право на яку має особа, що виїхала за кордон, така особа може звернутися до посольства/консульства України у державі її перебування та засвідчити свій підпис на заяві про прийняття спадщини.

Також, засвідчити заяву про прийняття спадщини можливо у іноземного нотаріуса із подальшим проставленням апостилю (або консульської легалізації) на такому документі.

Така заява може бути надіслана засобами поштового зв’язку до нотаріуса на території України, внаслідок чого буде відкрита спадкова справа у загальному порядку.

Додатково варто зауважити, що особа, яка перебуває за кордоном, може видати довіреність та уповноважити адвоката (юриста) здійснювати в подальшому усі необхідні дії для ведення спадкової справи, в інтересах спадкоємця. Зазначене може значно спростити комунікацію між нотаріусом та спадкоємцем, які перебувають фактично у різних країнах.

Функціонування реєстрів, необхідних у процедурі спадкування (спадковий реєстр)

Спадковий реєстр наразі функціонує, але не у всіх адміністративно-територіальних одиницях.

Станом на кінець вересня 2022 року, коли востаннє Урядом вносилися зміни до переліку регіонів, де доступ реєстрів обмежено, спадковий реєстр не функціонував у окремих частинах Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Харківської, Херсонської областей та АРК. Доступ до Спадкового реєстру важливий для перевірки наявності, або відсутності раніше заведеної спадкової справи, наявності чи відсутності спадкового договору чи заповіту.

Проте в умовах воєнного стану нотаріус може завести спадкову справу і без використання Спадкового реєстру, якщо на певній території доступ до нього обмежений. При цьому, після відновлення функціонування такого реєстру нотаріус протягом п’яти робочих днів має здійснити всі необхідні перевірки.

Важливо, що у випадку, якщо спадкова справа була заведена без використання Спадкового реєстру (та відновлення доступу до нього), нотаріусу заборонено видавати Свідоцтво про право на спадщину.

Таке обмеження направлено на мінімізацію зловживань у сфері спадкування.

Посвідчення заповітів в умовах воєнного стану

Посвідчення заповітів в умовах воєнного стану здійснюється за звичайною процедурою.

При цьому, заповіт може бути посвідчений (1) уповноваженою особою органу місцевого самоврядування; (2) командирами (начальниками) військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів; (3) головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями закладів охорони здоров’я.

Цей перелік не вичерпний, але найбільш поширений під час посвідчення заповітів. При цьому, повний перелік осіб та процедура посвідчення заповітів суб’єктами, відмінними від нотаріуса, регулюється Порядком посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Також, варто звернути увагу, що під час війни певний час (Постанова КМУ від 6 березня 2022 року) нотаріусам було дозволено засвідчувати справжність підпису на заповітах, оформлених без використання спеціальних бланків нотаріальних документів на білих аркушах паперу з нанесеними на них за допомогою комп’ютерної техніки реквізитів нотаріуса. Однак, з 28 квітня 2022 року таке спрощення було виключено.

Посвідчення заповітів військовослужбовців та полонених

Посвідчення заповітів військовослужбовців та полонених здійснюється на загальних умовах. При цьому, посвідчити заповіт військовослужбовцю може командир (начальник) відповідного військового формування. В подальшому, такий заповіт обов’язково реєструється у Спадковому реєстрі.

Що стосується військовополонених, то посвідчити заповіт може начальник табору або установи, де створено дільницю для військовополонених.

Посвідчення спадкового договору під час воєнного стану

Процедура нотаріального посвідчення спадкових договорів не зазнала змін. Єдине, що необхідно враховувати, що такий договір може посвідчити тільки нотаріус, який включений до Переліку нотаріусів, якими в умовах воєнного стану вчиняються нотаріальні дії щодо цінного майна.

Замість висновків

Наостанок, варто зазначити, що сфера спадкування зазнала змін у реаліях війни, що направлені на максимальне забезпечення прав та інтересів громадян. При цьому, не зважаючи на те, що строки на прийняття спадщини наразі подовжено, не слід зволікати із оформленням спадщини.

Окрім того, доцільно ще за життя подбати про упорядкування усіх питань, пов’язаних із спадщиною, що можливо за допомогою заповіту, спадкового договору Зазначене уможливить спрощення врегулювання майнових питань після смерті спадкодавця та мінімізації судових спорів між спадкоємцями.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners (ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

04.11.22
Які арбітражі наразі є найбільш привабливими для бізнесу та як змінюються пріоритети користувачів арбітражних послуг?

Ірина Мороз, партнер AGA Partners
(ексклюзивно для "Юридична практика")

— На чому заснована популярність міжнародного арбітражу як способу вирішення спору?

— На глобальному рівні кількість спорів, які передаються на розгляд міжнародних арбітражів, постійно збільшується. Це є свідченням зростання попиту саме на арбітражне вирішення спорів.

Бізнес надає перевагу арбітражу через низку факторів. Передусім це незалежність арбітрів, тобто тих людей, які безпосередньо вирішують спір. А також їх експертність — передаючи, наприклад, спір у сфері будівництва, вирішення якого потребує певних технічних знань, сторони мають можливість обрати арбітра відповідної кваліфікації. Або за них це зробить секретаріат арбітражної інституції, до якої вони звернулися за вирішенням спору.

Перевагою міжнародного арбітражу, безумовно, є й строки вирішення справ, які є значно меншими, ніж у національних судах, оскільки в арбітражах, як правило, не передбачено можливості перегляду рішень в апеляції.

Це також дуже хороші та доступні механізми забезпечення поданих позовів. Більшість держав зараз стоять на позиціях підтримки міжнародного арбітражу, створення проарбітражних заходів, зок­рема для забезпечення позову, збирання доказів, допиту свідків. Це дає додаткові інструменти — подавши позов, наприклад,  в Англії, можна просити про вжиття забезпечувальних заходів у Швейцарії.

Останнім, але дуже важливим чинником є виконання арбітражних рішень. Тут на допомогу приходить Нью-Йоркська конвенція, яка зараз ратифікована у 169 країнах світу, — всі ці країни взяли на себе зобов’язання забезпечувати визнання й виконання арбітражних рішень, які ухвалено в іншій країні.

Бізнес, бачачи перед собою можливі опції та переваги арбітражу, безумовно, робить свій вибір на користь саме арбітражного вирішення спорів.

— Чи змінилися пріоритети та очікування бізнесу щодо арбітражних інституцій?

— Мабуть, усі юридичні фірми, які практикують у сфері міжнародного арбітражу, відчули збільшення кількості спорів. Пандемія та економічна криза призвели до збільшення кількості звернень до міжнародного арбітражу.

У більшості клієнтів є запит, щоб спір розглядався швидко. Для забезпечення такого швидкого розгляду арбітражні інституції пропонують онлайн-слухання. Практично всі мають доступні технологічні засоби та приміщення. При цьому забезпечується онлайн-допит свідків, робота перекладачів, виступи сторін тощо. Крім того, більшість арбітражів готові проводити слухання в гібридному форматі, коли лише частина учасників приєднується онлайн.

Іншим пріоритетом для клієнтів є можливість подання документів онлайн.

І третє — це, мабуть, можливість отримання додаткового часу для підготовки своєї позиції у зв’язку з певними затримками в процесі збирання доказів у поточній ситуації.

— Для вас, як юридичного радника, який формат слухань є більш зручним?

— Для юристів найбільш комфортним є класичний офлайн-формат. Він дає змогу отримувати зворотний зв’язок та тримати прямий контакт з іншими учасниками процесу та з арбітрами. Це дуже важливо, оскільки, виступаючи в засіданні, адвокат насамперед має встановити емоційний контакт із членами арбітражного трибуналу і з іншою стороною. Крім того, важливо тримати увагу арбітрів, зокрема щодо аргументів іншої сторони. Коли слухання проводяться онлайн, інколи така можливість втрачається.

Особистий контакт є також дуже важливим у процесі допиту свідків, для того щоб мати змогу безпосередньо реагувати на їх відповіді, певним чином контролювати емоційний стан усіх учасників процесу.

Тому офлайн-засідання мають свої переваги. Хоча я не можу не відзначити й основну перевагу, яка мені до вподоби в онлайн-засіданнях, — це можливість використання під час виступу презентацій. Окрім власне надання документів, сторони можуть підготувати презентацію, щоб коротко, в межах 20–30 хвилин, зробити акцент на певних нюансах кейса, окремих доказах із певними референсами. Після виступу така презентація може долучатись до матеріалів справи. Це дуже зручно, оскільки можна сфокусувати увагу арбітрів на дійсно важливих аргументах. Це також подобається арбітрам, оскільки вони отримують чітке резюме справи, аргументи, які вони можуть легко викорис­тати під час обґрунтування свого рішення.

— Наскільки арбітражні інститути готові чути побажання користувачів та наскільки вони проактивні в запровадженні нових опцій?

— Конкуренція між арбітражними інститутами наразі дуже висока, тому кожен із них намагається грати на випередження. Арбітражні інституції відстежують практику та підстави скасування арбітражних рішень, вносять відповідні зміни у свої регламенти. Аналогічно реагують на всі потреби та нові запити щодо порядку розгляду справ. Практично всі арбітражні інституції передбачили у своїх регламентах можливості онлайн-слухань та ­подання електронних доказів, розробили спеціальні ІТ-платформи, через які відбувається комунікація зі сторонами, із безумовним дотриманням вимог конфіденційності. Це дуже зручно.

— Яка арбітражна інституція, за вашими спостереженнями, є найбільш динамічною у впровадженні інновацій?

— Найбільш прогресивними нині є дві арбітражні інституції: ІСС у Парижі та SCC у Швеції. Вони ­активно розвиваються, забезпечуючи якісний супровід арбітражного процесу. Наприклад, ІСС дуже уважно ставиться до всіх арбітражних рішень, у них запроваджено дворівневу систему вичитки таких рішень, є контроль за строками їх ухвалення тощо.

Серед новацій SCC можна відзначити механізм доарбітражного вирішення спору, який можуть використати будь-які сторони, навіть якщо вони не підписали арбітражне застереження з вказівкою на SCC. Арбітри розглянуть спір і дадуть свій попередній висновок, ця процедура є дуже цікавою для сторін і дає їм змогу оцінити перспективи та доцільність тривалих і дорогих арбітражних процедур. За результатами такого доарбітражного розгляду вони можуть укласти мирову угоду або ж продовжити розгляд спору в арбітражі. Водночас доарбітражний висновок є конфіденційним та не має преюдиційної сили для арбітражу.

— Які арбітражі нині є найбільш привабливими для користувачів їх послуг?

— Є дуже багато критеріїв, які враховуються під час обрання арбітражної інституції. І перший з таких критеріїв, на які звертають увагу клієнти, — це вартість арбітражного процесу. Тут також є певна конкуренція, оскільки, на мій погляд, як правило, ціна відповідає якості. А отже, найбільш технологічні та прогресивні арбітражі є водночас і найдорожчими. Але і обираючи більш дешеві арбітражі, клієнти можуть отримати високу якість арбітражного рішення, адже спір розглядають конкретні арбітри.

Під час обрання арбітражної інституції ми рекомендуємо клієнтам брати до уваги насамперед суть їх спору, потенційну суму, юрисдикцію сторін. Ми намагаємося обирати дійсно нейтральні арбітражі, не прив’язані до місця перебування сторін спору. Наступний критерій — право, якому підпорядковано контракт: чи матиме змогу арбітражна інституція номінувати арбітрів, які зможуть компетентно вирішити спір із застосуванням положень цього права.

Із врахуванням усіх цих критеріїв ми отримуємо низку арбітражних інституцій, які можемо рекомендувати нашим клієнтам.

— Якими можуть бути аргументи для передання спору на розгляд МКАС при ТПП України?

— Основне — якщо контракт передбачає застосування українського права, то МКАС при ТПП України буде головним, якщо не єдиним варіантом. Цей арбітраж забезпечує належну якість і швидкість розгляду справ, список арбітрів досить великий, що дає змогу обрати справді компетентних фахівців.

Важливим критерієм є також місце перебування відповідача. Якщо відповідач зареєстрований на території України, об’єктивно простіше виконати проти нього арбітражне рішення МКАСу. Ми також пам’ятаємо, що відсоток скасування рішень МКАС є надзвичайно низьким, відповідно, якщо рішення залишається в силі, пройти процедуру його визнання та виконання не так складно, хоча, безумовно, фактичне виконання залежить від багатьох чинників, зокрема фінансового стану боржника.

— Наскільки українська юрисдикція взагалі є проарбітражною?

— Протягом останніх років було зроб­лено багато кроків, щоб удосконалити  наше законодавство та спрямувати його на підтримку міжнародного арбітражу. Тож має­мо дієві механізми, зокрема, для забезпечення позовів на підтримку арбітражу, забезпечення позовів на етапі визнання та виконання арбітражного рішення, забезпечення доказів, допиту свідків тощо.

Водночас залишаються й певні недоліки. Це, зокрема, норми, які визначають широкий перелік не арбітрабельних спорів, які в принципі можуть розглядатися в міжнародному арбітражі. Наприклад, спори, в яких щодо боржника розпочато процедуру банкрутства. Також не до кінця врегульовано питання визнання та виконання в Україні рішень інвестиційного арбітражу — в ЦПК повинні бути норми, які регулюють визнання та виконання таких арбітражних рішень.

Ірина Мороз, партнер AGA Partners

Посилання на джерело

04.11.22
Олена Сібірцева проаналізувала особливості питання заборгованості зі сплати аліментів фізичної особи - підприємця на спрощеній системі оподаткування.

Олена Сібірцева, старша юристка AGA Partners, адвокатка
(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Конституцією України проголошено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Найкращі інтереси дитини є центральним поняттям у сфері сімейних відносин, яким приділено увагу у міжнародних та національних документах. Європейський суд з прав людини також приділяє увагу захисту прав та інтересів дітей, що логічно знаходить своє продовження у судовій практиці національних судів.

При цьому, у контексті захисту прав та інтересів дітей не останнє місце займає забезпечення їх потреб матеріально, шляхом створення належного рівня життя, обов'язок чого покладається на їх батьків. На жаль, судова практика свідчить про значний рівень розлучень та, як наслідок, ухилення одного з батьків від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини. Публічні відомості, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень, вказують на цілу низку спорів, що виникають з цього питання - про стягнення аліментів, про збільшення або зменшення розміру аліментів, про зміну способу стягнення аліментів, про стягнення додаткових витрат, тощо.

Одним із аспектів цієї категорії спорів є питання визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) фізичної особи - підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» № 2037-VIII від 17 травня 2017 року деталізовано статтю 195 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Наразі, вказана норма містить наступний зміст: «Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості».

До внесення зазначених змін положення статті 195 СК України не містили деталізації про окремі категорії платників аліментів, як-то ФОПи чи особи, які працюють за кордоном, та регулювала виключно порядок стягнення аліментів з непрацюючих осіб.

Здавалося б, що запроваджені зміни мають на меті забезпечити право дітей на утримання навіть у випадках, якщо платник аліментів не має доходів, або його дохід є мінливим, що є надзвичайно позитивним напрямом.

Що ж відбувається на практиці? Припустимо, що платник аліментів є фізичною особою - підприємцем на спрощеній системі оподаткування та отримує щорічний дохід у розмірі 2,000,000.00 гривень. При цьому, відносно такого платника прийнято судове рішення про стягнення з нього аліментів у розмірі 1/4 від усіх його доходів. Здавалося б, що утримання дитини за таких обставин має здійснюватися на високому рівні, принаймні за простими калькуляціями мова йде про 500,000.00 гривень на рік та близько 41,000.00 гривень на місяць. В той же час, в умовах практичного застосування положення ч. 2 ст. 195 СК України дитина за вищевказаних умов отримуватиме близько 5,000.00 гривень на місяць, виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву, якщо платник аліментів працює у вказаному регіоні. Якщо ж регіон інший, то показник зміниться у сторону зменшення, виходячи із даних, які розміщені на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України про середню заробітну плату в Україні по регіонах.

Тобто, в умовах правозастосування положень статті 195 СК України має місце ситуація, за якої стягнення аліментів з одного із батьків здійснюється виключно, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. При цьому, виключень щодо платників аліментів, які мають значний річний дохід, немає. Фактично, платник аліментів може мати дохід, який розраховується у мільйонах, проте аліменти сплачуватимуться, виходячи із показників середньої заробітної плати по регіону як для безробітного платника аліментів.

Зазначене обумовлено тим, що відповідно до положень Податкового кодексу України та консультацій ДФС (наприклад, лист від 11 листопада 2015 року № 10480/99-99-17-02-02-14) для фізичних осіб - підприємців, про яких йшлося вище, не передбачено визначення чистого доходу, із якого можна виокремити аліменти у певній частці.

Вказане правозастосування підтверджується і існуючою судовою практикою на рівні Верховного Суду.

Так, наприклад, у Постанові Верховного Суду від 5 серпня 2020 року у цивільній справі № 464/6206/18 зазначено, що задовольняючи скаргу та визнаючи неправомірним розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, суди виходили з того, що здійснюючи розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржником, як фізичною особою - підприємцем, виходячи з усіх його доходів, державний виконавець не дотрималася вимог Закону України «Про виконавче провадження» та норм СК України, оскільки заборгованість зі сплати аліментів для фізичної особи - підприємця, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, проводиться, виходячи із середньої заробітної плати працівника для цієї місцевості, і винятки з цього правила закон не містить.

У вказаній судовій справі виконавець же здійснила розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з повного доходу боржника як фізичної особи - підприємця, що відповідно до існуючих норм сімейного законодавства України та законодавства, яке регулює порядок примусового виконання рішення, є неправильним.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах ВС від 1 квітня 2019 року у справі № 708/326/18 (провадження № 61-42802ск18)від 28 січня 2021 року у справі № 489/5101/18 (провадження № 61-19514ск20).

Виходячи із практичного аспекту ч. 2 ст. 195 СК України, вбачається певне порушення прав та інтересів дітей. Адже, в той час, коли платник аліментів дійсно не має доходів, або має нестабільний дохід, стягнення аліментів, виходячи із середньої заробітної плати по регіону, є дійсно ефективним і виправданим. В той же час, за умови значних доходів такого платника, які в рази перевищують рівень середньої заробітної плати для певної місцевості, не є обґрунтованим та справедливим застосування положень закону, які зменшують матеріальну допомогу, яку може отримати дитина.

В цілому, вбачається за доцільне внести зміни до діючої конструкції ч. 2 ст. 195 СК України із встановленням ряду виключень для застосування правила розрахунку аліментів на підставі середньої заробітної плати по певному регіону. Зокрема, таке правило може застосовуватися до тих ФОПів, які не мали жодного доходу за звітний період, або їх дохід є меншим за рівень середньої заробітної плати по регіону.

Крім того, зважаючи на порядок подання звітності такими підприємцями (щоквартально, щорічно), можливим вбачається щомісячне стягнення аліментів на утримання дітей, виходячи із середньої заробітної плати по регіону, але із подальшим правом державного чи приватного виконавця здійснити перерахунок існуючого щомісячного розміру аліментів після отримання відомостей про реальний дохід платника аліментів за певний період, виходячи із поданої ним податкової звітності.

Не в останню чергу існуючу колізію може бути усунуто на рівні новоствореної судової практики у цій категорії справ. Адже, судом можуть бути виокремлені критерії застосування вказаної вище норми тим чи іншим шляхом, виходячи із реального доходу платника аліментів, змісту його звітності, періоду нарахування аліментів та заборгованості з їх сплати, тощо. Тобто, перевірка судом правильності здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державним чи приватним виконавцем може мати кілька ступенів перевірки.

Таким чином, на сьогоднішній день існує суперечлива практика стягнення аліментів на утримання дитини із платника, який є фізичною особою-підприємцем на спрощеній системі оподаткування. З одного боку, діюча ч. 2 ст. 195 СК України захищає право дитини на належний рівень життя у тих випадках, коли один із батьків не має доходу, або він є нестабільним, з іншого - зменшує розмір такого утримання, якщо доходи платника аліментів є вищими за середню заробітну плату працівника для певної місцевості. Вбачається необхідність у вдосконаленні вказаної норми сімейного законодавства, шляхом її деталізації на рівні змін до закону та формування нової судової практики, яка б містила багаторівневе дослідження критеріїв застосування вказаної норми права.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners (ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

 

19.09.22
У статті Олександр Губін розповість про особливості реєстрації народження дітей за кордоном у період воєнного стану.

Олександр Губін, старший юрист AGA Partners
(спеціально для "Юридична газета")

Величезна кількість українців були вимушені покинути свої домівки або те, що від них залишилось, та шукати прихистку за кордоном. Втім, життя на чужині продовжується і наші співгромадяни як і раніше, зіштовхуються з вирішенням різноманітних питань, в тому числі тих, які стосуються державної реєстрації актів цивільного стану.

Серед таких питань можна виділити найприємніше – народження маленького українця або українки та, як наслідок, необхідність належним чином зафіксувати цей факт в юридичній площині або, іншими словами, зареєструвати нове життя у відповідних державних органах.

Отже, ми маємо дослідити питання реєстрації народження дитини за кордоном у період дії воєнного стану в Україні та розкрити ті особливості, які останній накладає на процес реєстрації акту цивільного стану.

Почнемо з того, що державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України, які, як і раніше, керуються спеціальним нормативним документом – Інструкцією про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 23 травня 2001 року № 32/5/101 (останні зміни вносились ще у вересні 2004 року, надалі – Інструкція).

Реєстрація народження дитини за кордоном відповідно до Інструкції провадиться консулом з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.

Зазначена дія провадиться за місцем народження або за місцем проживання батьків дитини або одного з них за їх письмовою заявою, а в разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження – за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, у якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Якщо дитина народилася під час перебування матері на морському, річковому, повітряному судні, у потягу або в іншому транспортному засобі, то реєстрація народження провадиться у найближчій консульській установі. Підставою у такому випадку для реєстрації народження може бути акт, складений посадовими  особами  (капітаном  судна,  командиром  літака, начальником потягу) транспортного засобу за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер був на транспортному засобі). У разі відсутності лікаря або фельдшера реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акту та медичного документа про стан здоров'я дитини. Ці документи  подаються консулу, який реєструє народження.

Заяву про реєстрацію народження дитини батьки зобов’язані подати невідкладно, але не пізніше одного місяця з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини – не пізніше трьох діб.

Інструкція передбачає, що для реєстрації народження дитини до уваги консула мають бути подані наступні документи:

  • документ медичного закладу про народження дитини. У виняткових випадках, при народженні дитини поза медичним закладом, – довідка лікаря, який надавав допомогу при пологах. У разі народження дитини вдома без медичної допомоги факт і час народження повинні бути підтверджені підписом двох свідків, присутніх при пологах, із зазначенням їхніх прізвищ, імен та по батькові, місця проживання і документів, що посвідчують їх особи, а також медичним документом про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (приватного лікаря);
  • паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з батьків). Якщо документ, який посвідчує особу одного з батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, то відомості про другого з батьків у даному випадку зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб. Дані про громадянство та національність в актовому записі про народження та свідоцтві не заповнюються;
  • документ, який є підставою внесення відомостей про батька (свідоцтво про шлюб, заява матері, заява батька про визнання батьківства, спільна заява матері та батька дитини, якщо батьки не перебувають у шлюбі, спільна заява матері та її чоловіка про невизнання чоловіка батьком дитини, спільна заява батька дитини та чоловіка, який перебуває у шлюбі з її матір’ю). У разі відсутності свідоцтва про шлюб для внесення відомостей щодо батька дитини, який перебуває у шлюбі з її матір’ю, витребовується копія відповідного актового запису.

Реєстрація народження, а також видача свідоцтва про реєстрацію цього акту цивільного стану проводиться без стягнення консульського збору. За результатами реєстрації цього акту видається свідоцтво про народження.

Свідоцтво про народження зазвичай отримується заявниками в день звернення, при умові наявності всіх необхідних документів.

Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дитині. При різних прізвищах за письмовою згодою батьків дитині присвоюється прізвище батька чи матері або подвійне прізвище, утворене шляхом з'єднання їхніх прізвищ. Присвоєння дитині будь-якого іншого прізвища не допускається.

При реєстрації народження дитині може бути присвоєно не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

По батькові дитині присвоюється за іменем батька. Якщо батько  має  подвійне ім'я, то по батькові дитині присвоюється за одним з них на вибір батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватися згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі.

У разі  реєстрації  народження  дитини  у  громадян,  у національній традиції яких немає звичаю зазначати по батькові, в актовому записі та свідоцтві про народження дитини мають записати лише її прізвище та ім'я.

У разі відмови особі в проведенні державної реєстрації народження (у зв’язку з відсутністю документа закладу охорони здоров’я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження), особа може звернутись до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Які ж особливості накладає воєнний стан на державну реєстрацію народження дитини за кордоном? Так, 26 лютого 2022 року Міністерством юстиції України були внесені зміни до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5.

Відповідно до цих змін за тимчасової відсутності доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян заява про державну реєстрацію акту цивільного стану подається, а актовий запис цивільного стану складається в паперовій формі без використання програмних засобів ведення цього реєстру з подальшим обов’язковим внесенням відомостей цього актованого запису до Державного реєстру актів цивільного стану громадян протягом п’яти робочих днів з дня відновлення такого доступу. Отже, відсутність під час дії воєнного стану у консульській установі доступу до Державного реєстру актів цивільного стану не є підставою для відмови у реєстрації народження дитини.

Крім того, якщо народжена в Україні дитина не була зареєстрована в органах державної реєстрації актів цивільного стану та через повномасштабну агресію сусіднього державного утворення була вивезена батьками (або одних із них) закордон, реєстрація її народження може бути проведена в закордонній дипломатичній установі України за місцем перебування дитини.

Наостанок, народження дитини також може бути зареєстроване у державних установах країни перебування батьків та дитини за кордоном України. У такому разі, як правило, додаткова або повторна реєстрація акту народження в державному органі на території України не провадиться, а свідоцтво про народження дитини, видане компетентними органами іноземної держави, за умови належного засвідчення (апостиль / консульська легалізація або на підставі діючого договору про правову допомогу) є дійсним на території України.

Олександр Губін, старший юрист AGA Partners (спеціально для "Юридична газета")

Посилання на джерело

05.08.22
Спори, що виникають через посуху, можуть бути дуже спірними. Досить часто буває складно провести чітку межу між тим, що можна вважати форс-мажором згідно з контрактом GAFTA, а що ні. За цих обставин доцільно створити індивідуальне рішення у ваших контрактах, адаптувавши положення про форс-мажор до можливих наслідків посухи в Європі.

Іван Касинюк, партнер AGA Partners
Павло Лебедєв, старший юрист AGA Partners
(ексклюзивно для "Miller Magazine")

Стаття доступна англійською мовою.

Посилання на джерело

06.07.22
Олена Сібірцева проаналізувала особливості процедури cтягнення аліментів під час війни.

Олена Сібірцева, старша юристка AGA Partners, адвокатка
(ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Нові реалії

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан у зв’язку із військовою агресією Російської Федерації, який продовжує діяти до 23 серпня 2022 року.

Війна у країні безумовно вплинула на усі сфери життя громадян та не оминула жодної категорії населення. Як у мирний час, так і особливо у нинішніх реаліях, діти потребують особливої уваги та турботи, додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів.

Протягом дії воєнного стану держава активно реагувала на різні виклики, адаптуючи чинне законодавство до неочікуваних змін. Питання захисту прав та інтересів дітей також неодноразово було у фокусі таких змін. При цьому, як у мирний час, так і наразі одним із актуальних питань є утримання дітей (аліменти).

Що змінилося?

Законом України від 15 березня 2022 року № 2129-ІХ, який набрав чинності 26 березня 2022 року, було доповнено Закон України «Про виконавче провадження» рядом положень, пов’язаних із військовою агресію Російської Федерації на території нашої держави.

В продовження прийнятого Закону Міністерством юстиції України 1 квітня 2022 року було опубліковано роз’яснення щодо аліментних зобов’язань у період воєнного стану. Зокрема, зазначено, що Верховна Рада прийняла Закон, яким передбачено, що тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення щодо стягнення на заробітну плату та інший дохід боржника.

Втім, вказане правило має виключення та не поширюється на рішення про стягнення аліментів, а також рішення, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації.

Разом з тим, Мін’юстом звернено увагу на те, що забороняється відкриття виконавчих проваджень та вжиття заходів примусового виконання рішень на території адміністративно-територіальних одиниць, які тимчасово окуповані внаслідок військової агресії Російської Федерації, у період такої окупації.

Поряд із наведеним варто звернути увагу на те, що після введення воєнного стану на території України було здійснено ряд дій, направлених на попередження несанкціонованого доступу до державних реєстрів. До таких заходів належало і тимчасове обмеження доступу Автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру боржників, що унеможливило роботу державних та приватних виконавців. Зазначене, відповідно, вплинуло і на виконавчі провадження у справах про стягнення аліментів, які фактично було заблоковано.

Втім, наразі Наказом МЮУ від 4 квітня 2022 року № 1310/5 «Деякі питання доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного реєстру приватних виконавців України у період воєнного стану» встановлено порядок відновлення доступу державних виконавців до зазначених систем.

Таким чином, питання стягнення аліментів під час війни не зазнало кардинальних змін, окрім виконання рішень на тимчасово окупованих територіях України державою-агресором.

Чи можна отримати рішення про стягнення аліментів під час війни?

Непоодинокими є випадки, коли станом на час введення в Україні воєнного стану один із батьків мав намір звернутися до суду з метою стягнення аліментів на утримання дитини, або ж така необхідність виникла уже після початку війни. Що у цьому разі?

Закон у цій частині не зазнавав жодних змін, а тому мати або батько, які утримують дитину одноосібно, мають право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу або із позовною заявою про стягнення аліментів.

Так, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитини (ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України).

Перевагою такого способу захисту є швидкість отримання рішення, оскільки заява про видачу судового наказу розглядається протягом п’яти днів з дня її надходження. Ґрунтуючись на практичному досвіді, можна заздалегідь очікувати, що отримати судовий наказ все ж можна буде не раніше ніж за 30 (тридцять) днів після подання заяви. Проте, у порівнянні із стягненням аліментів на підставі позовної заяви, ці строки є надзвичайно короткими.

Єдиним недоліком стягнення аліментів на підставі судового наказу є гранична межа розміру аліментів, які стягуються – десять прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. На сьогоднішній день граничні розмірі становлять – 21,000.00 гривень на дітей до 6 (шести) років та 26,180.00 – на дітей від 6 (шести) до 18 (вісімнадцяти) років.

Проте слід мати на увазі, що законодавство передбачає можливість зміни розміру аліментів (як у бік збільшення, так і у бік зменшення), якщо життєві обставини сторін змінюються. Передумовами для ініціювання судового процесу з цього приводу може бути зміна матеріального або сімейного стану сторін, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них, тощо.

Якщо ж стягнення аліментів на підставі судового наказу не дозволяє забезпечити належне утримання дітей, один із батьків має право звернутися до суду із позовною заявою про стягнення аліментів. Така форма захисту дозволяє визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі або у частці від доходу батька (матері), проте граничного обмеження розміру стягнення закон не передбачає. У такому випадку розмір аліментів, присуджений судом, буде залежати від доказів, наданих на підтвердження витрат, які здійснюються на утримання дитини та можливості платника аліментів брати участь в утриманні дитини на рівні, який заявлено у позові.

В умовах воєнного стану проблемою, з якою можуть зіштовхнутися батьки, є функціонування судів на певних територіях. Так, заява про видачу судового наказу подається за зареєстрованим місцем проживання відповідача, а позовна заява – за місцем реєстрації позивача. Непоодинокими є випадки, коли на зазначених територіях відбуваються активні бойові дії або територія є окупованою.

Такі випадки жодним чином не обмежують право громадян на судовий захист та регулюються тимчасовою зміною територіальної підсудності окремих судів. Так, у випадку, якщо суд за місцем реєстрації проживання сторін не може функціонувати внаслідок війни, справи, які перебувають на його розгляді, передаються до іншого суду. Актуальну інформацію щодо таких змін у діяльності судів можна отримати на офіційному веб-сайті «Судова влада України» та окремих сторінках судів, в тому числі, Верховного Суду.

Чи застосовуються санкції до боржників зі сплати аліментів під час війни?

Окремим питанням, яке виникає на часі, є притягнення боржників, які не сплачують аліменти, до відповідальності.

Нагадаємо, що статтею 196 Сімейного кодексу України передбачено відповідальність за прострочення сплати аліментів, зокрема, у вигляді стягнення за рішенням суду неустойки (пені) у розмірі 1 % суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розрахунок здійснюється від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Крім того, слід пам’ятати про те, що за несплату аліментів передбачено також адміністративну (стаття 183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та кримінальну (стаття 164 Кримінального кодексу України) відповідальність.

Усі наведені вище види відповідальності є чинними та не зазнали змін під час війни. Відповідно, несплата аліментів під час воєнного стану не звільняє платника аліментів від відповідальності.

Чи стягуються аліменти із військовослужбовців?

Одним із нагальних питань, яке виникло в умовах воєнного стану, стало також питання стягнення аліментів із платників, які перебувають у Збройних Силах України.

З цього приводу законодавство чітко говорить про те, що жодних обмежень щодо стягнення аліментів з військовослужбовців не встановлено.

Так, Постановою КМУ від 16 лютого 2022 року № 122 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146» встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв’язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і  начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.

Таким чином, військовослужбовці сплачують аліменти на загальних засадах та з усіх видів грошового забезпечення (крім такого, яке не має постійного характеру).

Чи стягуються аліменти з особи, яка втратила роботу під час війни?

Окремою стороною військової агресії стала втрата для багатьох робочих місць та усіх видів доходів. Втім, як до введення воєнного стану на території України, так і після – регулювання цього питання у розрізі аліментів не змінилося.

Зокрема, частиною 2 статті 195 Сімейного кодексу України закріплено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

З огляду на зазначене, незалежно від того, чи втратила особа працевлаштування до введення воєнного стану, чи після, обов’язок сплати аліментів за нею залишається.

Договірне врегулювання аліментних зобов’язань

Наостанок, але не в останню чергу, варто звернути увагу на те, що питання аліментів може бути врегульовано на підставі нотаріально посвідченого договору. В умовах війни та релокації батьків та дітей, в тому числі, за кордон, такий спосіб вбачається особливо актуальним.

Так, батько та мати мають право укласти між собою договір про участь в утриманні дитини (аліментний договір), в якому встановити розмір, строки та порядок сплати аліментів та додаткових витрат на дитину. Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Альтернативним варіантом є укладення нотаріально посвідченого договору про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно. За таким договором платник аліментів передає у власність дитини нерухоме майно та звільняється від сплати аліментів. При цьому, обов’язок сплати додаткових витрат на утримання дитини залишається незмінним.

Замість підсумків

Незважаючи на введення воєнного стану на території України та перебігу повномасштабної війни, питання утримання дітей є одним із пріоритетних.

Загалом, воєнний стан не мав значного впливу на порядок стягнення аліментів та, навпаки, у спеціальних нормативних актах аліменти фігурували як платіж, який здійснюється в обов’язковому порядку.

Тимчасове блокування державних реєстрів дійсно призупинило фактичне виконання уже існуючих рішень суду, але жодним чином не відміняло обов’язку здійснювати утримання дітей усіма іншими можливими способами (наприклад, шляхом сплати аліментів безпосередньо іншому із батьків).

Також, воєнний стан не є перепоною для ініціювання нових судових проваджень та продовження існуючих спорів, оскільки функціонування судової системи здійснюється. Винятком були випадки на початку військових дій, коли судами розглядалися першочергово справи окремих категорій. І навіть у такий період право на звернення до суду не нівелювалося. Окремим питанням звернення до суду може розглядатися ситуація, коли такий суд фізично знищено, або за його місцезнаходженням ведуться активні бойові дії, чи він знаходиться на  тимчасово окупованій території. За таких умов територіальна підсудність цих судів змінюється, справи передаються на розгляд до іншого суду.

Війна на території України в окремих сферах мала наслідком застосування пільг, відсутність нарахування пені та штрафів,  зменшення фінансового навантаження громадян з тих чи інших питань. Прикладом цього було запровадження кредитних канікул за кредитними договорами. Разом з тим, утримання дітей є окремим обов’язком, щодо якого закон чітко встановив відсутність будь-яких преференцій. У випадку, якщо платник аліментів ігнорує свій обов’язок та  не виконує рішення суду, усі види відповідальності є застосовними для нього (пеня, штраф, адміністративна, кримінальна відповідальність, тощо).

Окремим питанням, яке постало в існуючих умовах, стало стягнення аліментів з військовослужбовців. Закон не містить жодних виключень з цього приводу та покладає на них обов’язок неухильно здійснювати утримання дітей. При цьому, стягнення аліментів здійснюється на загальних засадах та з усіх видів доходів таких платників.

Внаслідок військових дій значна кількість громадян втратили не тільки своє майно, але і роботу та доходи. За таких умов аналогічно виникає питання: яким чином має здійснюватися утримання дітей тими із батьків, які стали безробітними? Закон не виділяє безробіття як обставину, за якої аліменти можуть не сплачуватися. Наразі, як і у довоєнний період, безробітні боржники зобов’язані сплачувати аліменти, виходячи із середньої заробітної плати для працівників місцевості, де вони проживають (перебувають).

Наостанок, як і будь-яке питання, що виникає із сімейних правовідносин, аліменти можуть бути врегульовані між батьками добровільно на підставі договору. Такий договір наразі є особливо актуальним у світлі зміни місць та країн проживання батьків і дітей, та дозволяє врегулювати максимально широко та паритетно матеріальне забезпечення дитини.

Олена Сібірцева, старша юристка, адвокатка AGA Partners (ексклюзивно для «ЮРЛІГА»)

Посилання на джерело

08.06.22
Іван Касинюк прокоментував, які наслідки матиме тимчасове блокування морських портів України для українського бізнесу.

Іван Касинюк, партнер AGA Partners
(ексклюзивно для "Forbes Ukraine")

Які наслідки матиме тимчасове блокування морських портів України для українського бізнесу? - прокоментував партнер AGA Partners Іван Касинюк.

Посилання на джерело

14.02.22
Ірина Мороз прокоментувала, як жилося юрбізнесу у 2021 році, а також висловила свою думку щодо майбутнього року.

Ірина Мороз, партнерка AGA Partners
(ексклюзивно для "Юридична Газета")

Як жилося юрбізнесу у 2021 році? З якими труднощами довелося зіткнутися? Що найбільше потішило, засмутило, здивувало, надихнуло партнерів компаній? І, найголовніше - до чого йому готуватись у 2022 р.? - прокоментувала партнерка AGA Partners Ірина Мороз.

Посилання на джерело

10.02.22
Кар’єра спортсмена на професійному рівні недовгочасна та в більшості випадків починається досить рано. Перші професійні договори зазвичай укладаються спортсменом ще до досягнення повноліття. Трудове законодавство України закріплює лише основи праці неповнолітніх осіб. Всі специфічні норми праці неповнолітніх спортсменів встановлюються спортивними організаціями (федераціями, асоціаціями) та фіксуються ними у правилах для кожного окремого виду спорту. Дмитро Коваль розповів про деякі особливості трудових відносин на прикладі правил футболу та баскетболу.

Дмитро Коваль, старший юрист AGA Partners
(ексклюзивно для "Юридична Газета")

Вид договору

Мабуть, одним з перших питань, на яке слід звернути увагу, є вид договору. Звичайно, перевагою для спортсмена є укладення трудового договору, який дає можливість бути захищеним чинним трудовим законодавством (на випадок травми, права на освіту тощо). Спортивні організації також наполягають на укладенні трудових договорів та передбачають у своїх правилах норми, покликані унеможливити укладення угод, які не відповідають трудовому законодавству. Деякі організації навіть затверджують типові форми контрактів, що відповідають трудовому законодавству, в т.ч. щодо праці неповнолітніх. На практиці ж роботодавці часто пропонують професійним спортсменам укладення цивільно-правових угод, що однозначно є менш вигідним і захищеним для спортсмена варіантом. Тому на старті професійної кар’єри неповнолітнього спортсмена особливо важливим є укладення саме трудового договору.

Вік спортсмена

Трудове законодавство дозволяє прийняття на роботу осіб, які досягли 16 років, та, як виняток, з 15 років за згодою одного з батьків. Згідно правил футболу, перший професійний трудовий договір футболіст також може укласти з 15 років, а з 14 років — договір на спортивну підготовку, що є цивільно-правовою угодою та надає футболісту статус аматора, а не професіонала (не передбачає отримання винагороди за спортивну діяльність та участь у професійних змаганнях). Водночас правила баскетболу дозволяють укладення контракту лише з 16 років і за відсутності медичних протипоказань для професійного заняття баскетболом. Більш травмонебезпечні види спорту, такі як MMA або бокс, взагалі не допускають до професійних турнірів неповнолітніх осіб.

Згода батьків

Трудове законодавство вимагає згоди одного з батьків лише у разі укладення трудового договору з неповнолітнім у віці з 14 до 15 років. Правила футболу ж вимагають згоди одного з батьків неповнолітнього незалежно від його віку. При цьому така згода носить разовий характер та має бути засвідчена нотаріально.

Строк дії договору

Трудове законодавство не містить обмежень строку дії трудового договору з неповнолітнім. Однак у футболі професійний контракт з неповнолітнім не може бути укладений на строк більше 3 років, а у випадку укладення договору на спортивну підготовку з 14 до 15 років — не більше 2 років. При цьому будь-яка угода, що передбачає довший строк дії, буде вважатися недійсною.

Контракт з неповнолітнім баскетболістом може бути укладений на строк до досягнення ним повноліття. При цьому клуб, який уклав контракт з неповнолітнім гравцем, має пріоритетне право на укладення з ним контракту на новий строк як до, так і після досягнення гравцем повноліття. У разі, якщо гравець відмовляється від укладення нового контракту після досягнення повноліття, попередній клуб має право на отримання від нового клубу компенсації за підготовку гравця.

Міжнародний трансфер

Цікавим питанням, притаманним лише трудовим відносинам у сфері спорту, є перехід неповнолітніх спортсменів з одного клубу до іншого. Зокрема, міжнародний перехід неповнолітнього гравця (в закордонний клуб) заборонений як у футболі, так і в баскетболі. З цього правила може бути лише декілька винятків.

Так, у футболі такий перехід можливий, якщо: 1) батьки гравця переїжджають до країни нового клубу з причин, не пов’язаних з футболом, 2) перехід здійснюється гравцем у віці з 16 до 18 років у межах країн ЄС або ЄЕЗ, а новий клуб гарантує гравцю належну підготовку та освіту, 3) гравець проживає в межах 50 км від кордону країни нового клубу, а клуб також знаходиться в межах 50 км від цього кордону. При цьому гравець повинен, як і раніше, жити вдома, а також має бути наявна згода футбольних асоціацій обох країн.

Висновок

Юний вік спортсмена та специфіка конкретного виду спорту зумовлюють певні особливості регулювання відносин з роботодавцем, що робить такий договір досить специфічною угодою. Однак саме на цьому етапі врахування таких особливостей є вкрай важливим для успішного початку та подальшого розвитку кар’єри спортсмена.

Дмитро Коваль, старший юрист AGA Partners

Посилання на джерело

10.02.22
У статті юрист AGA Partners розповість про поставки на умовах попередньої оплати, а також дасть поради агротрейдерам.

Юрій Гулеватий, старший юрист AGA Partners
(ексклюзивно для AПК-Інформ)

Ні для кого не секрет, що кожен продавець зацікавлений у якнайшвидшому отриманні оплати за товар. Існують різні форми оплати у міжнародній торгівлі зерновими та олійними культурами. Загалом, форма оплати не залежить від виду товару, базису чи інших умов поставки. Сторони вільні обирати ту форму оплати, яка їм найбільше підходить.

Найбільш поширеною формою оплати (на будь-яких базисах поставки) є «документи проти оплати» (cash against documents). Найбільш безпечною (і найдорожчою) для обох сторін – акредитив.

Ще однією формою оплати є попередня оплата. Вона не так часто погоджується порівняно із «документи проти оплати». Однак, в умовах українського ринку зернових та олійних культур попередню оплату можна зустріти у контрактах поставки на умовах EXW, FCA, CPT, DAP, DAT (DPU). Здебільшого її погоджують у форвардних контрактах з виробниками сільськогосподарської продукції, що укладаються до початку посівної кампанії (тобто задовго до настання строку поставки).

Для продавця-агровиробника попередня оплата – це фінансування, необхідне для закупівлі насіння, добрив, засобів захисту рослин та інших матеріалів, необхідних для вирощування товару. У свою чергу, здійснюючи попередню оплату, покупець забезпечує додаткову
«мотивацію» для продавця виростити і поставити йому законтрактовану кількість товару (адже у протилежному випадку продавець зобов`язаний повернути попередню оплату).

Очевидно, що попередня оплата є найбільш вигідною формою оплати для продавця і, водночас, найбільш ризикованою для покупця. У торгівлі трапляються випадки, коли продавці не постачають товар (особливо, коли ринкова ціна зростає) і при цьому не повертають попередню оплату за нього. Нижче ми наводимо п’ять порад/інструментів для покупців, як зменшити такий ризик.

 1. ПЕРЕВІРКА ПОТЕНЦІЙНОГО КОНТРАГЕНТА

Перед тим як укладати контракт, варто зібрати та проаналізувати якомога більше інформації про потенційного контрагента та його активи. Звісно ж, ця порада стосується не тільки контрактів на умовах попередньої оплати, але й загалом будь-яких контрактів на будь-яких базисах та умовах.

Агротрейдери часто обмежуються запитом установчих документів, виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, довідки про відсутність заборгованості із сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), довідки про посівні площі та середню врожайність тощо. Проте таких документів явно недостатньо для належної перевірки потенційного контрагента.

Для покупця важливою є інформація про реальні активи потенційного продавця, як от рухоме (транспортні засоби, техніка) та нерухоме майно (будівлі, споруди). Можна запитати цю інформацію безпосередньо у потенційного контрагента. Якщо потенційний контрагент бажає отримати попередню оплату, але не погоджується розкрити інформацію про своє майно – це «тривожний дзвінок» для покупця.

Інформацію про рухоме та нерухоме майно української компанії-контрагента також можна перевірити у державних реєстрах: Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно.

Окрім цього, важливо перевіряти судові справи проти продавця, наявність відкритих виконавчих проваджень. Це можна перевірити через Єдиний державний реєстр судових рішень та Автоматизовану систему виконавчого провадження відповідно.

У разі непоставки та неповернення попередньої оплати, покупець може звернутись за стягненням відповідних сум в суд (якщо нема арбітражної угоди) або в арбітраж (за наявності арбітражної угоди). Рішення суду або арбітражу про стягнення коштів буде вкрай важко виконати, якщо у відповідача немає майна, за рахунок якого можна стягнути присуджені суми. Саме тому важливо заздалегідь (на етапі переговорів) перевірити, чи є у продавця майно. Це дозволить покупцю проаналізувати, чи варто йому укладати контракт та за рахунок чого він буде повертати свої кошти у випадку дефолту продавця.

 2. ЗАСТАВА/МАЙНОВА ПОРУКА

Одним із варіантів мінімізації ризиків покупця є передача продавцем у заставу свого майна. Це може бути рухоме (транспортні засоби, врожай тощо) та нерухоме майно, майнові права.

Видом застави є майнова порука, коли заставодавцем є не сам боржник, а третя особа (майновий поручитель), яка передає покупцю у заставу своє майно.

Договір застави (майнової поруки) може забезпечувати виконання продавцем зобов’язання поставити товар, а у випадку його порушення – обов’язок повернути попередню оплату, відшкодувати збитки тощо.

У разі якщо продавець не виконає контракт поставки, покупець отримає можливість одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

 3. АГРАРНА РОЗПИСКА

Спеціально для аграріїв є такий інструмент, як аграрна розписка. Не зупиняючись детально на нюансах аграрної розписки, є дві взаємопов`язані переваги цього інструменту:

  1. вона встановлює заставу майбутнього врожаю;

  2. у разі її невиконання можна звернути стягнення на предмет застави (на підставі виконавчого напису нотаріуса) або за рахунок всього майна боржника (на підставі рішення суду).

У контракті поставки можна закріпити обов’язок продавця видати аграрну розписку на контрактну кількість товару (у випадку видачі товарної аграрної розписки). Рекомендуємо, щоб розмір застави за аграрною розпискою був не меншим за кількість товару, закріплену у контракті поставки.

При цьому в інтересах покупця, аби попередня оплата була перерахована після того, як продавець видасть аграрну розписку, посвідчену нотаріусом.

Якщо продавець не поставляє товар, у покупця з`являється можливість примусового стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса і надалі – через виконавців (державних чи приватних). Така процедура стягнення за аграрною розпискою набагато швидша аніж процес стягнення попередньої оплати через суд чи арбітраж. Саме це робить аграрну розписку ефективним інструментом.

 4. ОСОБИСТА ПОРУКА

Ще одним інструментом є особиста порука. Наприклад, поручителем може бути засновник продавця або пов’язана із продавцем компанія. При цьому може бути один або декілька поручителів.

У разі порушення продавцем своїх зобов’язань, які були забезпечені порукою, продавець і поручитель будуть відповідати перед покупцем як солідарні боржники (хоча договором поруки можна встановити і субсидіарну відповідальність поручителя).

Це означає, що, наприклад, якщо продавець не поставить товар, покупець може вимагати повернення попередньої оплати як від продавця та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Тобто за рахунок поручителів розширюється коло потенційно відповідальних осіб і, відповідно, зменшується ризик невиконання/неповернення попередньої оплати.

Рекомендуємо чітко прописувати коло зобов’язань за які поручається поручитель (поручителі), передбачаючи поруку не тільки за поставку товару і повернення попередньої оплати, але й за штрафні санкції, збитки, що виникають внаслідок непоставки товару.

 5. БАНКІВСЬКА ГАРАНТІЯ

Способом мінімізації ризиків покупця може бути гарантія, видана банком на суму попередньої оплати. При цьому важливо, щоб банківська гарантія була видана першокласним банком.

В Україні практика видачі банківських гарантій задля забезпечення виконання зобов’язань агровиробників не є поширеною, зважаючи на те, що видача гарантії є платною послугою і, як правило, банки вимагають мати на своєму рахунку як мінімум суму коштів тотожну тій, на яку видається гарантія (що обумовлено тим, що банк має право регресу до боржника).

 Через підвищену ризикованість контрактів поставки на умовах попередньої оплати вони вимагають додаткових інструментів захисту інтересів покупця. Наведені у цій статті інструменти не є вичерпними.

Більше того, вони не є взаємовиключними: сторони вільні домовитись про одночасне укладення договорів застави, поруки, видачу аграрну розписку тощо. Вибір одного чи декількох інструментів/видів забезпечення виконання зобов`язань залежить від конкретних обставин, умов поставки, майнового стану продавця. При цьому важливо ретельно продумати порядок їх укладення та синхронізувати умови цих інструментів, аби не було суперечностей та проблем із їх виконанням.

Насамкінець не можна забувати і про те, що в контрактах на умовах попередньої оплати важливо чітко прописати умови про цільове використання попередньої оплати, контроль за його дотриманням, умови щодо повернення попередньої оплати у разі повної та часткової непоставки продавцем товару (наприклад, внести положення про нарахування процентів на суму попередньої оплати), відповідальність за порушення контракту у формі штрафних санкції та відшкодування збитків і т.ін.

Юрій Гулеватий, старший юрист AGA Partners

Посилання на джерело

21.01.22